Залежно від критеріїв, які покладено в основу класифікації, виділяють декілька типів білінгвізму:
– «Відповідно до віку, в якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють ранній і пізній білінгвізм. Ранній білінгвізм зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства (коли батьки розмовляють кожен своєю мовою, або коли родина переїздить з однієї країни в іншу); пізній білінгвізм – це вивчення другої мови у старшому віці, коли вже опановано одну мову.
– За кількістю здійснених дій, тобто, коли людина майже не розмовляє і не пише іноземною мовою, а лише приблизно розуміє її. У такому випадку виокремлюють репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм, що характеризується здатністю сприйняття (умінням переказати) тексту, викладеного іноземною мовою, і відтворенням прочитаного або почутого, а також продуктивний білінгвізм, що відзначається здатністю розуміти і відтворювати іншомовні тексти, а також складати їх самому. Висловлюючись іншими словами, продуктивний білінгвізм дає можливість білінгву конструювати слова, словосполучення і речення, як усно, так і письмово».
Мова сучасної людини – результат тривалого історичного розвитку. Мова, як найважливіший вияв культури даного людського суспільства, являє собою історичні системи постійно існуючих у ній символів. [Белянин, 2003,Психолингвистика]
Мовне спілкування здійснюється за законами даної мови, яка являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування.
Важливою особливістю є те, що приналежність людини до національної культури виявляється на всіх рівнях мовної особистості: на когнітивному, мовному, емоційному, мотиваційному; в національному характері, національному менталітеті; на моторному – мова тіла, жести. Таким чином, культура ніби то розподілена по всіх рівнях мовної особистості. Мова є системою орієнтирів у предметному світі. Завдяки етнічній культурі людина формує своє бачення і образ світу.
Сучасні умови життя суспільства пов’язані зі значною міграцією населення, у зв’язку з чим багато людей під час спілкування користується двома мовами і більше.
Білінгвізм, як багатоаспектна проблема, є предметом вивчення різноманітних наук, кожна з яких розглядає білінгвізм у своєму трактуванні.
Зокрема: лінгвістика розглядає білінгвізм з точки зору тексту; соціологія вивчає проблеми білінгвізму, виникнення яких пов’язане з поведінкою двомовних людей у суспільстві; психологія розглядає білінгвізм під кутом зору механізмів відтворення мови; психолінгвістика вивчає білінгвізм з позиції співвідношення між механізмами мови і тексту. Білінгвізм, що розглядається у сукупності психологічних і соціологічних характеристик є предметом соціальної психології. Вважається, що перелічені науки пов’язані з вивченням білінгвізму безпосередньо.
Білінгвізм представників вихідців з території колишнього радянського союзу неоднорідний у віковому, територіальному і соціальному відношенні і має широкий спектр особливостей: від справжнього білінгвізму, що характеризується приблизно рівним ступенем використання двох мов і приблизно однаковою компетенцією її носіїв, – до дуже слабкого володіння ними українською, з одного боку, і майже цілковитим не володінням рідною мовою національними меншинами, з другого. Одним з критичних станів мови національних меншин у разі білінгвізму є перехід білінгвів на функціонально другу для них мову, тобто у Росії – на російську. Цілком зрозуміло, що даний перехід не пов’язаний з дефектом мовної компетенції і зумовлений або не співвідносною престижністю мов, або загальними стереотипами комунікації у поліетнічному соціумі.
Не дивлячись на те, що білінгвізм розглядається з різних позицій, всі галузі знань виходять із наступного: існує первинна мовна система, яка використовується для спілкування. Якщо людина в усіх ситуаціях спілкування використовує лише цю систему і, якщо вона не використовує іншу мовну систему, то її можна назвати монолінгвізмом. Носія двох і більше систем спілкування (тобто людину, здатну використовувати для спілкування дві і більше мовних систем) можна назвати білінгвом.
Є.М.Верещагін виокремлює чотири критерії класифікації білінгвізму
Білінгвізм оцінюють за числом дій, що виконуються на основі даного вміння.
Відповідно до даного критерію виокремлюють такі види білінгвізму:
– рецептивний, тобто коли білінгв розуміє мовний твір, що належить до вторинної мовної системи. Такий білінгвізм можливий за умов вивчення мертвих мов;
– репродуктивний, тобто коли білінгв здатний відтворювати прочитане і почуте. Прикладом репродуктивного білінгвізму є самостійне вивчення нерідної мови як засобу для отримання інформації. При цьому текст розуміють, але неправильно вимовляють;
– продуктивний (відтворювальний), тобто коли білінгв розуміє та відтворює мовні твори, що належать до вторинної мовної системи, і породжує їх. Другим критерієм класифікації білінгвізму називають співвіднесеність мовних механізмів між собою, коли обидві мовні системи можуть функціонувати незалежно одна від одної, або можуть бути пов’язані між собою під час акту мовлення :
