Олег Ладыженский - Обітниця

Название:	Обітниця
Автор:	Олег Ладыженский
Жанр:	Современная проза
Серии:	Нет данных
ISBN:	Нет данных
Год:	Не установлен

О чем книга "Обітниця"

Благодаря талантливому и опытному изображению пейзажей хочется остаться с ними как можно дольше! Смысл книги — раскрыть смысл происходящего вокруг нас; это поможет автору глубже погрузиться во все вопросы над которыми стоит задуматься... Загадка лежит на поверхности, а вот ключ к развязке ускользает с появлением все новых и новых деталей. Благодаря динамичному сюжету книга держит читателя в напряжении от начала до конца: читать интересно уже после первой главы!

Бесплатно читать онлайн Обітниця

З трагедії «Зоря» Томаса Бінорі, барда-вигнанця

Що станеться з іменем, маючим тінь,

І з тінью, в якої з'явилось ім'я?

Можливо, народиться нова сім'я,

Де будуть стосунки чудні та прості,

І доля своє розпочне маяття

У цих безтілесних живих поняттях…

І тінь за хазяїном містом біжить,

По імені кличе: «Агов! Стережись!

Не треба!…» Але це ім'я без буття

Мені незнайоме.

II.

Я жив в тіні імен. В тіні великих

Імен, немов шляхетних прапорів.

Їх смак душа приймала, наче ліки,

Їх блиск в очах грозою майорів,

І супились зі стін суворі лики,

За хист мене лишаючи дарів.

Я вивчив імена тіней пізніше.

Ось тінь змії. Тінь ворога. Ось тінь

Кота, що переслідує тінь миші,

Ось тінь-тополя з тінью від листів.

А це пройшов тінь-день. В вечірній тиші

Чекає він тінь-ночь на самоті.

Передбачая дикий рух племен,

Вал землетрусів і загибель мира,

Не те співаю, що бажає ліра,

А імена тіней та тінь імен.

Прохання

Поклади мене, як печатку в руку,

Поклади мене, як тавро на серце,

Поклади мене, як сухар в дорогу,

Як грозу на діл, як роки на старця.

Поклади мене, бо я вже не встану,

Я навіки тут, я десь був та вийшов,

Над горою хмари від щастя стогнуть,

Під горой тополі трімтять: «Ми – ваші!»

Не довічно хмарам в грозі кричати,

Не довік тополі стояти списом,

Якщо кличу я, а мене не чути —

Поклади мене безпорадной пісней…

Балада обміну

Трьох відважних і відданих друзів я мав,

Трійцю друзів – танцюй, карасі!

Їх у долі на трьох ворогів я зміняв,

Бо три ворога кращі за всіх!

Трьох чудових красунь-наречених я мав,

Троє дівчин, і кожна з кільцем!

Їх у долі на трійцю жінок я зміняв,

А жінок – на розбите яйце.

Народив я багато дітей-діточок,

Цілий табір малих – ліч-не-ліч!

Діточок я у долі зміняв на гачок,

А гачок – це коштовная річ!

Знався з цілой юрбой я турбот і скорбот —

Ну навіщо мені це лайно?!

Я у долі зміняв їх мерзотний народ

На шинок, і жінок, і вино!

В домовині я спокою теж не знайду,

Хоч побачу тут смерть без прикрас —

Буде обмін на щастячко чи на біду,

Я і мертвий зміняю цю долю на ту,

Дам грошей, і зміняю ще раз!

Хайямки

Нас, кісток-черепів, в домовинах чортьма,

Нам не треба жалю, нас укрила пітьма, —

Ті, хто жив, хай відвідають нас на погості,

Або смерть вас відвідає ніччю сама…

Приймая вогонь, згодні ми на пітьму,

Забувши, навчилися ми усьому —

Збідніли? Збагатшали? Геть сплюндрували

Життя? І питаємо небо: «Чому?!»

Новоруський рубайят «Пацан Хайям»

– Пацани, я стирчу! Ми фільтруєм базар,

Нас не ловлять менти і не косить шиза,

Але зверхній бугор – кілер та відморозок!

Я отримав маляву – у нього крейза!

– По панятіям треба нам жити, братан,

Я – тобі, ти – мені, та й ми квити, братан!

Якщо доля обох розведе на мизинцях,

То ми долю зумієм згубити, братан!

І до тебе, пацан, знали ми пацанов,

Будем знати і після! Таке ось кино —

Кожен з нас відповість за свою розпальцовку,

І відвалить з юрбою друзяк-паханов…

Я відкинувся з зони – й одразу в кабак.

Є у мене резони прийти у кабак —

Я не в змозі напитись у бібліотеці!

Ось проп'ю я кальсони й залишу кабак…

Епітафія на могилі хвилософа

Де я лежу, там міг лежати ти,

Від кладовища людям не втекти,

Тоді навіщо нам тягнути вік? —

Лягай негайно, як я ліг торік.

Нічні цикади

Вони бились день,

Вони бились ніч —

Полягли усі,

Та не в тому річ…

Стережись, рибонько,

Не ходи, де глибонько,

Бо не спить рибалка,

Тебе любить палко…

Не гомін за стінами,

Не тіні за спинами —

То вдача біжить поза тинами…

Всяк у клуні чаклунить,

Чари мажить та смажить,

А як дійде до справи —

Шурх у кущі та трави…

Ворожили ворожбити:

«Будеш, хлопець, з рожей битой!» —

Лихоманка моя вдача,

Чим же я тобі віддячу?

Ось би взяти людинку

Та за кожну частинку,

І спитати у ней: «Як діла?»

Минулу тінь у згадці схороню —

Пришити хочу к завтрашньому дню…

Життя у мага – свято днів:

То він в лайні, то на війні,

Чого і вам бажаєм…

У ворожім стані

Я у битві тану —

Ляжу край дороги

І ніяк не встану!

Я спитав чаклуна:

Що ж у людства здавна

На здоровий на глузд

Завелика ціна?

Гей, волоцюго, бий з плеча,

Марнуй слова! —

Але все ближче хижий час,

І – прощавай…

Степ та степ в ночі,

Битий шлях лежить,

Там у далечінь

Кітоврас біжить…

Ой, із серця ран

Я зроблю таран

І як жахну в небесний паркан…

Хоч цар, хоч хлоп,

Ми кажем: «Гоп!»,

Але стрибає інший, щоб

Ми вірили йому…

Кричали півні усю ніч,

Щоб схід гарячим став, як піч,

Й світанок віпік нам…

Звелів геені моцний маг:

«Віддай-но демона, пітьма!»

Та демонів чортьма…

Кажи, що хочеш, любий мій,

Хоч сам цих слів не розумій –

Народ тобі повірить…

У натовпі – усі самотні.

Жетон метро – ключ до прояснення.

Я їду вниз.

Цапи!

З рогами!

Покину світ.

Тишком повзи, п'яницю,

По сходинкам, темним від бруду,

Конец ознакомительного фрагмента. Полный текст доступен на www.litres.ru

Следующая страница

С этой книгой читают

Мост над океаном

Олег Ладыженский

Проза Олди неотделима от поэзии. Касыды в «Я возьму сам», баллады из «Песен Петера Сьлядека», лирика «Мага в Законе», насмешливые сатиры из «Ордена Святого Бестселлера», хокку, танка и рубайи, дружеские эпиграммы и посвящения, щедро разбросанные на просторах книг, скрытые под авторскими псевдонимами «Ниру Бобовай» или «Фрасимед Мелхский», стилизации под Бернса, Вийона, Хайяма, Аль-Мутанабби, поэмы «Одиссей, сын Лаэрта» и «Иже с ними». И вот, нако

Читать

Ах, за речкой-рекою… (сборник поэзии)

Олег Ладыженский

Новый сборник поэзии Олега Ладыженского «Ах, за речкой-рекою…» составили стихи последних лет, написанные до начала 2015-го года. Циклы «Ромео и Джульетта, или Сорок дней спустя», «Эхо старых легенд», «Стихи 14-го года», «Мой мир – театр», «Хайямки», «Шестистишья», лирика, сатира – встречай, почтенная публика!Готовится сборник стихов, написанных в 2015-м году и позже.

Читать

Перекресток

Олег Ладыженский

«Мы привыкли к потоку дурных новостей,Мы привыкли к продажности наших властей,Нас объяли привычные стылые водыДо души. До печёнок. До глаз. До костей.Я стрелял бы на звук, но кругом тишина,Я упал бы в траву, но лишь пол да стена, –О судьба! Раздаешь ты обильно желанья,Но возможностей не раздаешь ни хрена!..»

Читать

Пули над сельвой

Виктор Степанычев

Не знали террористы, когда захватывали «Боинг», летящий в Парагвай, что на его борту находится полковник Вадим Веклемишев, а если проще – Викинг. Впрочем, с одной стороны, им повезло – Викинг сумел посадить лайнер на заброшенный аэродром в Бразилии, ибо экипаж террористы вырубили, а их пилот погиб. С другой стороны, Вадим ускользнул от них вместе с Софией – дочерью парагвайского магната, которую террористы взяли в заложницы. Погоня по сельве, схв

Читать

Терминатор из глубинки

Виктор Степанычев

Спецу, «заточенному» для выполнения сверхсекретных операций в любой части света, вроде бы не по рангу опускаться до разборок с «домашней» шпаной. Но что делать Викингу – в миру Вадиму Веклемишеву – если под удар попала любимая женщина? Мало того – те же отморозки наехали на близких Викинга в родном городе на Волге. Тут уж профи, знающему восемь способов убить человека свернутой газетой, не удержаться. К его удивлению противники оказались гораздо

Читать

Ни вензелей, ни китайца

Дмитрий Татаринов

Марина – любящая мать и успешная женщина – не знала поводов для волнений, пока их с дочкой семейный покой не потревожил её племянник. Неспособный найти себе место в их уютном женском мире, Боря совершает несколько преступлений, но Марина помогает ему встать на путь исправления. Вместе с тем он невольно приближает для Марины будущее, которого она так боится – то, в котором они с дочкой разлучены. Марина принимает жизненный вызов и ценой больших по

Читать

Встреча

Менестрель

Молодой человек после нескольких лет, проведённых в столице, встречается в родном городе со своей бывшей девушкой, сделавшей карьеру и значительно изменившейся. Тематическая повесть о социальном неравенстве и его преодолении, о непреднамеренном, но неуклонном набирании веса героиней, которая не сразу начинает ценить человека, готового быть с ней всегда.

Читать