Ганна Рось - Перший улов, або Кіт Матрос йде на справу

Після новорічних канікул діти знову зібралися в школі. Першокласники звично сиділи за своїми партами, тільки парта Мишка була порожня. Совуша дуже сумувала без свого друга. Хоча вона знала, що ведмеді прокидаються ближче до весни, але їй так хотілося, щоб одного разу двері класу відчинилися і на порозі з'явився Мишко. Совуша тихесенько зітхнула.

Продзвенів дзвінок на урок, двері в клас відкрилися, увійшов Їжак Їжакович, а за ним молоденький лосеня.

– Здрастуйте, діти, – привітався учитель.

– Здрастуйте, Їжак Їжаковичу, – хором відповіли діти, встаючи.

– Сідайте, – дозволив учитель. – Знайомтеся, це ваш новий однокласник лосеня. Вони з мамою прийшли до нас, рятуючись від мисливців. Тепер його мама працює шкільним садівником. Проходь, лосеня, займи вільну парту.

Лосеня мовчазно пройшов на задню парту. Єнотик повернувся до нього і прошепотів:

– Це парта Мишка, він зараз спить вдома, але коли він прийде, то буде радий новому другові. Мишко добрий.

Лосеня посміхнувся у відповідь.

– Увага, діти, – сказав Їжак Їжакович і кашлянув, – кха-кха. Сьогодні ми вчимо букву «С». Ви знаєте слова з буквою «С»? – запитав учитель.

– Сищик, – відразу вигукнув Йойо.

– Собака, – згадав зайченя.

– Сир, – посміхнувся мишеня.

– Лисиця, – крикнув Єнотик і всі засміялися.

– Правильно, – посміхнувся Їжак Їжакович, – в слові «лисиця» є буква «С». А що скаже Совуша?

– Сніг, сонце, сова, – відповіла Совуша.

– Молодець, – похвалив Їжак Їжакович, кашляючи, – кха-кха.

– ЇжакЇжакович захворів, – шепнула братові Йоїчка. – Треба принести йому малинового варення.

– І меду, – відповів пошепки Йойо, – після школи підемо до татка ведмедика.

До їжачків повернувся Зая, який чув розмову друзів, і сказав:

– Йому потрібен теплий шарф.

– Запишіть в зошити букву «С», – сказав учитель, поправляючи окуляри. – А тепер до дошки піде Єнотік і напише слово «лис».

– Ой, кого я бачу, посунься, – сказав Сірий, зустрівши в тюремній камері Дзигу.

Дзига швидко відсів на ліжку, щоб Сірий вовк не сів прямо на нього.

– Ну що, друже, як ся маєш на загальному харчі? Що ти тут запас в тумбочці?

Сірий безцеремонно відкрив тумбочку Дзиги і став ритися в його речах. Розкидавши все по підлозі, він сказав:

– Не густо. Погано ти готувався до зустрічі товариша, хоч би цигарку запас.

– Ми тут не куримо, – відповів Дзига. – Дітям і дорослим палити шкідливо.

– Ну, ти даєш, шкідливо! Іди, відбери для мене цигарки у того старого, – вовк показав лапою на сивого худого барана, який сидів неподалік.

– Слабких ображати не можна, – несміливо відповів Дзига.

– Ось тобі й маєш! – здивувався вовк. – Ти що, перевиховався? – вовк стиснув п'ятірню і випустив два пальця з пазурами. – Ось я тобі зараз, – заворушив він кігтями.

Дзига встав з ліжка і насторожено дивився на Сірого.

– Йди на сусіднє ліжко, тут я тепер спати буду, – зі злістю буркнув вовк.

Дзига мовчки зібрав свої речі.

– Ти ось що, Сірий, ти мною не командуй, я нове життя почати хочу, я трактористом стати хочу, щоб користь приносити.

– Ха-ха-ха, – голосно засміявся вовк, – трактористом! Та який ти тракторист! Ха-ха!

– Я так вирішив, – твердо сказав Дзига. – Я вже навчився управляти трактором.

– Молодець, – зметикував Сірий, – ти трактором колючий дріт на паркані зіпсуєш, і ми втечемо звідси удвох.

– Ні, нікуди я не побіжу. Мені нову роботу в лісництві обіцяли.

– Дивись, дивись, не пошкодувати б, – пригрозив вовк колишньому другові.

Дзига зі своїми речами відійшов від Сірого і присів на вільне ліжко поруч зі старим бараном.

– Треба ж, – здивувався Сірий, – що в'язниця зі звірами робить. Був звір – немає звіра, – почухав він потилицю.