Генри Олди - Шлях меча

Шлях меча
Название: Шлях меча
Автор:
Жанр: Боевое фэнтези
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "Шлях меча"

Клинок, вдумливий, як людина. Людина, небезпечна, як клинок. Вони поруч, навіть разом, проте не чують один одного. І лише пройшовши через смерті близьких і мало не загубивши себе, вони стануть друзями, майже єдиним цілим.

Бесплатно читать онлайн Шлях меча


Книга I

Кабір

– Ось людина стоїть на розпутті поміж життям і смертю. Як їй повестися?

– Забути про свою двоїстість, нехай меч сам спокійно стоїть під небом!

Із розмов Кусунокі Масасіге зі своїм наставником

Частина I

Меч людини

…Ось виносять із підвалу,
Із-під дюжини засовів,
Із-під дев’яти замків —
Ось несуть назустріч сонцю,
В денне сяєво виносять
Короля мечів звитяжних,
Битв суворих владодержця,
Муку й гордість Коваля,
Знемагання дужих рук!..
Калевіпоег

Розділ 1

1

Ми зустрілися з харзійцем за кутовою вежею Аль-Кутуна, в одному з брудних і вузьких провулків району Джаффар-ло, що подібні до ниток старого темляка – поплутані й зашмульгані.

Його Придаток загородив нам дорогу, широко розставивши криві ноги й схиливши до плеча голову, прикрашену неправдоподібно маленькою тюбетейкою. Вишиття на тюбетейці було майстерне, дрібний бісер лежав рівно й рясно. Руки Придаток не ховав, і в них, схоже, нічого не було. Звичайні руки добротного Придатка – гладенькі й спокійні.

Наближаючись, я роздивився його і спершу не завважив Звитяжця, рівного собі – ні за плечем, ні на поясі, схованому під складками ледь приспущеного плаща, ні…

Одна Придаткова рука підкинула у вечірню прохолоду зім’яту хустинку, і вона зненацька пурхнула білим мереживним метеликом, на мить зависнувши в повітрі; інша рука лягла на невидимий пояс, у пряжці щось лунко брязнуло – і вивільнений пояс радісно заспівав, розгортаючись у сталеву смугу, стаючи Звитяжцем і вітаючи мене ритуальним свистом.

Чужий Звитяжець ледь помітно лизнув тонесеньку тканину хустинки, що падала долі, і з одного метелика зробилося два, а я схвально хитнувся і згадав про те, що народжені в спекотній Харзі – півтора караванні переходи від Кабіра – споконвіку пишаються тим, що походять від язика Рудного Полоза.

І мені стало тісно в одязі – буденних шкіряних піхвах, перехоплених сімома плетеними кільцями зі старої бронзи. Я висковзнув назовні, радо пірнув у Кабірські сутінки, – і вчасно. Придаток харзійця вже присідав, пружинячи на врослих у землю ногах, і мені довелося щосили рвонути руку свого Придатка вгору й навскоси праворуч, бо інакше заїжджий Звитяжець легко зумів би знести верхівку тюрбана мого Придатка, що, за Законом Бесіди, означало б мою поразку.

Він, певно, зовсім недавно приїхав у столицю, інакше не розраховував би закінчити Бесіду зі мною із першого ж змаху. Якщо я й поступався харзійцеві в гнучкості (а хто їм не поступається?!), то у швидкості ми могли потягатися – і цього разу не на його користь.

– Чудово, Прямий! – продзвенів гість із Харзи, завібрувавши від зіткнення й задоволено називаючи мене безособовим ім’ям. – А якщо ми…

Він змарнував час. Я відкинув балакучого харзійця вбік, тоді легко смикнув долоню мого Придатка, його слухняне тіло відреагувало миттєво, припадаючи на коліно – і я двічі простромив плащ харзійського Придатка впритул до плеча й правого ліктя, відчувши на собі палючий дотик чужої й далекої плоті.

Обидва рази я тісно припадав до тіла Придатка – спершу плазом, а тоді лезом; і на тендітній і вразливій шкірі не залишилося навіть подряпини.

Щонайменше нерозумно псувати чужих Придатків, якщо їх так складно підготувати для достойної служби Звитяжцеві. Втім, самовпевнений харзієць міг би вибрати собі й кращого носія…

…Уже виходячи з провулку, я згадав, що по завершенні Бесіди забув назватися Звитяжцеві з Харзи, і пошкодував про це. Ніщо не мусить стати на заваді ввічливості, навіть зайнятість або роздратування.

Я – прямий меч Дан Ґ’єн із Мейланьських Звитяжців на прізвисько Єдиноріг. Мій Придаток – Чен Анкор із Вейських Анкорів. Хоча це й несуттєво.

2

Повернувшись додому, я піднявся у верхню залу, зачепився одним кільцем піхов за гак і пригорнувся до улюбленого мехлійського килима, забувши переодягтися. Всі мої думки були зайняті дивною зустріччю за вежею Аль-Кутуна, тому легким внутрішнім поштовхом я відпустив Придатка, який одразу вийшов із зали, поправивши по дорозі начіпні ґрати запаленого каміна.

Мені треба було побути на самоті.

Я вже дуже давно нікуди не виїжджав із Кабіра, і тут мене знали достатньо добре, щоб не влаштовувати подібних випробувань – і вже тим паче мало хто ризикнув би ось так, мимохідь, без належних церемоній утягувати Єдинорога в шалені Бесіди. Такі забави добрі замолоду, коли тіло тріпоче від надлишку енергії, і спрага пригод туманить свідомість молодого Звитяжця.

Ах, юність, юність, чому ти так любиш сперечатися й доводити?.. і майже завжди невчасно, не там і не тому, кому слід…

У моєму віці – а я змінив уже п’ятого Придатка, віддаючи перевагу послужливому й умілому родові Анкорів із загубленого в барханах Верхнього Вея, окраїни Мейланя – отже, в моєму віці вистачає шести-семи традиційних турнірів на рік і, звісно, звичайних Бесід зі знайомими Звитяжцями, доволі регулярних.

Певно, найчастіше я зустрічався з Вовчою Мітлою – розгалуженою, на кшталт оленячих рогів або скуйовдженого хвоста степового вовка, пікою з вулиці Лоу-Расха – але вона тиждень тому повезла свого Придатка кудись у гори; і, правду кажучи, я нудьгував за Мітлою, сподіваючись на її повернення бодай до середини найближчого турніру.

Мені подобалося прослизати між її зазубреними відростками. Це було… це було прекрасно. Не те що з моїм приятелем-суперником, завше фамільярним, як і вся його дворучна рідня, еспадоном Ґвенілем Лоулезьким – він під час Бесіди волів обрушитися на тебе всією своєю тушею, змушуючи спішно пружинити й відлітати вбік; а потім Ґвеніль віддалявся, нахабно розвалившись на плечі двожильного Придатка з породи світлявих мешканців півночі й оголеним клинком випромінюючи образливу зневагу.

Я поворушився, згадуючи колишні образи. І розслабився, згадавши, що образи – колишні. На недавньому турнірі в зовнішньому дворі замку Бурайя я таки підловив захопленого Ґвеніля на його коронному змаху, і моє вістря легенько торкнулося борлака на дужій шиї його Придатка – а навіть самовпевнений еспадон чудово знав ціну мого доторку.

– Ростеш, Однорогий, – розчаровано присвиснув Ґвеніль, опускаючись униз і вперше не поспішаючи влягтися на плече завмерлого Придатка. – Лишень не затупися з гордощів…

Я відсалютував Лоулезькому гігантові, і відтоді часто згадував замок Бурайя і свій тріумф.

Але все ж – звідки взявся цей дивний харзієць? Заради Грозового Клинка – це випадковість чи замір?! Юний забіяка, що недавно прибув у Кабір, чи досвідчений Звитяжець, який розважливо пробує сили наодинці, без глядачів?..

…Дрова в каміні майже прогоріли. У двері зали вервечкою пройшли Малі Звитяжці мого дому, розгойдуючись на поясах своїх Придатків і виблискуючи однаковими – фіолетовими зі сріблистим прошивом – піхвами.


С этой книгой читают
Кто не слышал о знаменитом монастыре Шаолинь, колыбели воинских искусств? Сам император благоволит к бритоголовым монахам – воинам в шафрановых рясах, чьи руки с выжженными на них изображениями тигра и дракона неотвратимо творят политику Поднебесной империи. Но странные вещи случаются иногда в этом суетном мире Желтой пыли…Китай XV века предстает в книге ярким, живым и предельно реалистичным. Умело сочетая традиции плутовской новеллы с приемами с
Марк Кай Тумидус, гражданин Великой Помпилии, с детства мечтал о карьере военного. Разрыв с отцом, слезы матери, молчаливый укор деда – ничто не могло изменить решения юноши. Карьера сложилась, но не так, как рассчитывал юный Марк. Курсант училища абордажной пехоты; удачливый дуэлянт, неудачливый узник гауптвахты.Рядовой боец, гроза «дедов» с мечами в петлицах, завсегдатай лазарета; убийца атамана Гната. Младший офицер внешней разведки, третий на
Через год в Англии закончится викторианская эпоха. Но никто не знает, когда же придет конец жесточайшей войне миров. Боевые треножники марсиан наступают на Лондон, и лишь под захолустным Молдоном атака пришельцев захлебывается чудесным образом. Кто способен расследовать чудо? Ну конечно же, великий сыщик Шерлок Холмс!А далеко от Молдона, в другом времени и месте, в кармане у Влада Снегиря – писателя, который уже десять лет как не пишет, – звонит
Диего Пераль – скромный учитель фехтования. Сын знаменитого драматурга, в прошлом – солдат, дон Диего равнодушен к космическим соблазнам Ойкумены. Казалось бы, его судьба – рапира да кинжал, выпады и защиты. Но жизнь маэстро делает крутой поворот, уподобившись пьесам Пераля-старшего: любовь, страсть, юная дочь гранда Эскалоны, и вот уже родная планета остается за спиной. Маэстро не знает, что, словно муха, угодил в центр паутины межрасовых интриг
Мир Вальдиры необъятен, богат на чудеса. Но далеко не всегда волшебный мир радостно раскрывает свои объятия в приветствии. В огромном мире встречаются мрачные и зловещие территории, некогда запечатанные таинственными Древними, скрывающие в себе тайны минувших эпох и чудовищных злобных монстров с яростью встречающих любого осмелившегося войты в их пределы… Мифическое Запределье можно смело назвать одним из подобных мест мира Вальдиры. Кто осмелитс
Где родился, там и пригодился. Согласны? Грог с этим не согласен. Молодой орк мечтает о боевых подвигах и славе, и он с радостью поменяет плуг на меч. Тем более, что меч у него есть! И неважно, что ради мечты о лучшей жизни придётся сбежать из дома и записаться в армию человеческого короля. Главное – показать, чего он стоит.Может ли сын крестьянина стать кем-то бо́льшим: воином или даже полководцем? Или это всё пустые мечты? Чтобы узнать, надо пр
На протяжении долгого времени у Джока спрашивали, кто он. Он и сам задавался этим вопросом. Сирота? Беглец?Странник? Смотритель? Ангел? Но узнав о своём происхождении, Джок понял, что это не нужно ему для ответа. Наконец-то Джок знает, кто он такой. Долгий путь подарил Джоку не только ответы на вопросы, но и дом, друзей, учителя, предков. Теперь он не одинокий мальчик, бегущий от каждой опасности, сейчас опасности бегают от него.
В мире, поднадзорном самой Вселенной и двум её Сынам, казалось, не было места лиходейству, гнилосердию и жестокости, однако принцип невмешательства, соблюдаемый Богами неуклонно, сделал из Изначальных народов затворников, уверенных в своей исключительности, а людей вверг в раздор и войны, заставив вариться в собственных грехах.Джейн полноправно не относилась ни к одним, ни к другим, и её кровь, которую приверженцы идеи расового превосходства счит
В поисках сенсаций две журналистки Вера и Злата вынуждены проникать в самую гущу криминальных событий. Но они и предположить не могли, что в одну «прекрасную» ночь сами окажутся героинями подобного сюжета: случайный попутчик – блюститель закона, попросит остановить машину, уйдет в лес, но так и не вернется, а жизнь девчонок с этого момента превратится в самый настоящий ад! Кто стоит за всем этим? От кого ждать помощи? Девушки пытаются выяснить, к
Порой жизнь обходится с нами не лучшим образом, лишая родных и заставляя зарабатывать на еду и одежду не всегда праведным путем. Чтобы обеспечить себя и помочь своей близкой подруге, Лена вынуждена торговать своим телом. Ненавистные клиенты, слезы в подушку, снова работа. А так хочется настоящей любви! И вот! Она уже близко! Но…Тайное всегда становится явным, а услышать правду готов не каждый. Пытаясь скрыться от переживаний, Лена едет в Грецию,
"Духовные очи" – понятие, обозначенное С.А.Нилусом. Это – умение видеть духовную суть, понимать, что реальность бытовую определяет духовность реальная. Вот и попытаемся так взглянуть на творчество И.С.Тургенева и А.Н.Островского. Взглянуть, посмотреть внимательнее и углубиться.
В данном сборнике представлено восемь небольших расследований из репертуара Роджера Гвуса и его напарника Генри Блэйка, что по воле случая попадают в различные, и не всегда приятные, приключения.