Вольтер - Вавилонська царівна

Вавилонська царівна
Название: Вавилонська царівна
Автор:
Жанры: Книги по философии | Литература 18 века | Зарубежная классика | Зарубежная старинная литература
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: 2011
О чем книга "Вавилонська царівна"

«Вавилонська царівна» з-поміж філософських повістей Вольтера особливо вирізняється своєю наївною простотою, в якій наявні атрибути східної казки. Це повість про світле і сильне почуття, про вірність та щирість, пошук закоханими одне одного, яка дає автору змогу до своєрідного огляду політичного життя континенту, побаченого очима простакуватого азіата, який зауважує смішні нісенітниці та забавні дивакуватості.

Бесплатно читать онлайн Вавилонська царівна


І

Старий Бел,[1] володар Вавилона, вважав себе першою людиною на землі, бо всі двірські підлесники так говорили йому, а всі історики його в цьому запевняли. Таку пиху могло виправдати хіба те, що його попередники справді тридцять тисяч років тому збудували Вавилон, а він його прикрасив. Відомо, що його палац і парк, які містилися за кілька парасангів[2] од Вавилона, лежали між Тігром і Євфратом, що обмивали ці чарівні береги. Його просторий будинок, на три милі вздовж фасаду, височів аж до хмар. Навколо даху йшла мармурова балюстрада в п'ятдесят футів заввишки, на ній стояли величезні статуї всіх царів і великих людей. Цей дах, утворений з двох рядів цегли, був укритий із краю до краю широким шаром олова, на якому лежало на дванадцять футів землі; а на цій землі були посаджені цілі гаї оливкових, апельсинових, лимонних, фінікових, кокосових, гвоздичних і коричних дерев, що утворювали алеї, крізь які не проходило сонячне проміння.

Води Євфрату нагнічувалися помпами в сто порожнистих колон, а звідти текли до цих гаїв, сповнюючи собою просторі мармурові водойми, і потім, спадаючи іншими каналами, утворювали в парку каскади в шість тисяч футів і сотню тисяч фонтанів, які били так високо, що ледве можна було побачити краї їх струменів; згодом води знову поверталися до Євфрату. Висячі сади Семіраміди,[3] що багато століть пізніше дивували Азію, були тільки безсилим наслідуванням цих стародавніх див, бо в епоху Семіраміди все почало вироджуватися – і чоловіки, і жінки.

Але що було найчарівніше у Вавилоні, що затьмарювало все інше, – так це єдина володарева дочка, Формозанта[4] на ймення. Це з її портретів і статуй різьбив кілька століть пізніше Пракситель свою Афродіту[5] – ту, яку називають Венерою Калліпіга.[6] Яка різниця, о небо, між оригіналом і колією! Отже й Бел пишався більше дочкою, ніж царством. Їй було вісімнадцять років, їй треба було гідного чоловіка. Але де його взяти? Старий оракул пророкував, що Формозанта належатиме тільки тому, хто натягне лук Немврода.[7] Цей Немврод, великий ловець перед Господом, залишив після себе лука на сім вавилонських футів завбільшки, з ебенового дерева, твердішого за залізо з Кавказьких гір, яке кують у кузнях Дербента. Після Немврода жоден смертний не міг натягти цього чарівного лука.

Ще було сказано, що рука, яка зігне цього лука, уб'є найстрашнішого і найлютішого з левів, яких тільки бачили у вавилонському цирку. Та це ще було не все: зігнувши лука, переможець лева повинен був подолати всіх своїх суперників, але, головне, мав бути дуже розумним, могутнім і чесним чоловіком, і повинен був володіти найрідкіснішим скарбом, який тільки є в цьому світі.

Три володарі зважилися домагатися руки Формозанти: фараон єгипетський, шах індійський і великий хан скіфський. Бел призначив день і місце для змагання в кінці свого парку, на широкім просторі, який омивали води Тігру і Євфрату, що зливалися тут. Навколо ристалища спорудили мармуровий амфітеатр, де вміщалося п'ятсот тисяч глядачів. Навпроти амфітеатру був трон царя, що мав з'явитися з Формозантою в супроводі свого двору, а праворуч і ліворуч, між троном і амфітеатром, були місця для трьох суперників і для всіх інших володарів, що поцікавилися б приїхати подивитись на цю врочисту церемонію.

Першим приїхав єгипетський фараон. Він сидів на бику Апісі[8] і тримав у руці систр Ізіди.[9] За ним ішли дві тисячі жерців, одягнених у біліше за сніг полотняне вбрання, дві тисячі євнухів, дві тисячі магів і дві тисячі воїнів.

Слідом за ним незабаром приїхав цар індійський на колісниці, в яку запряжені були дванадцять слонів. Почет його був іще численніший і блискучіший, ніж у єгипетського фараона.

Останнім з'явився цар скіфський. За ним ішли тільки вибрані воїни, озброєні луками і стрілами. За коня йому був чудовий тигр, якого він сам приборкав і який заввишки був такий, як найкращий персидський кінь. Велична й імпозантна постава цього державця затьмарила його супротивників; його білі оголені м'язисті руки, здавалося, згинали вже лук Немврода.

Спочатку троє володарів простерлись ниць перед Белом і Формозантою. Єгипетський фараон подарував царівні двох найкращих нільських крокодилів, двох гіпопотамів, двох зебр, двох єгипетських щурів і дві мумії та книги великого Гермеса,[10] які вважав за найрідкісніший скарб на землі.

Цар індійський подарував їй сто слонів, на кожному з яких була визолочена башта, і поклав їй до ніг «Веди»,[11] писані рукою самого Ксакі.[12]

Цар скіфський, що не вмів ні читати, ні писати, подарував їй сто бойових коней, укритих чапраками із шкур чорнобурих лисиць.

Царівна спустила очі перед своїми поклонниками і граціозно й гідно уклонилася їм.

Бел звелів одвести цих державців до призначених для них тронів.

– Чом не маю я трьох дочок? – сказав він їм. – Я зробив би сьогодні щасливими шість осіб.

Потім він звелів тягти жереб, кому першому випробувати лук Немврода. У золотий шолом укинули імена трьох претендентів. Першим вийшло ім'я єгипетського фараона, потім ім'я індійського царя. Цар скіфський, глянувши на лука й на суперників, не шкодував, що буде третім.

Поки лагодилися до цієї врочистої спроби, двадцять тисяч пажів і двадцять тисяч молодих дівчат розносили прохолодні напої поміж лавами глядачів. Увесь світ визнавав тоді, що боги створили царів тільки на те, щоб вони повсякчас влаштовували учти, аби лиш учти ті були різноманітні; що життя людське надто коротке, щоб його якось інакше використовувати; що судові процеси, інтриги, війни, суперечки жерців, які виснажують людське життя, є речі безглузді й жахливі; що людина народжується тільки для радості; що вона не кохалася б так пристрасно й стало в розвагах, коли б не була створена для них, що суть людської натури полягає в тому, щоб звеселяти себе, і що все інше є божевілля. Цю чудесну мораль заперечували завжди тільки факти.

Коли мав розпочатися цей іспит, що мусив вирішити долю Формозанти, перед бар'єром з'явився невідомий юнак, сидячи верхи на однорозі, в супроводі челядника, що їхав теж однорогом і тримав на кулаці великого птаха. Сторожа була вражена, побачивши на такому коні постать, що мала вигляд божества. То було, як говорили потім, обличчя Адоніса на Геркулесовім тілі,[13] то була велич укупі з грацією, його чорні брови й довге русяве волосся – незнане у Вавилоні сполучення краси – зачарували присутніх; весь амфітеатр підвівся, щоб краще його бачити, усі двірські жінки втупили в нього здивовані погляди. Сама Формозанта, що спускала очі долі, підвела їх і почервоніла; троє королів зблідли. Всі глядачі, порівнюючи Формозанту з невідомим, вигукували:


С этой книгой читают
«Он въехал в огромный город через древние ворота, совсем варварские с виду и оскорблявшие взор своей отвратительной грубостью. На всей этой части города лежал отпечаток того времени, когда она была построена, ибо, несмотря на упорство, с каким люди восхваляют старину в ущерб новизне, следует признать, что в любой области первым опытам всегда свойственна неуклюжесть…»
Вольтер (1694-1778) – псевдоним Франсуа-Мари Аруэ, философа и писателя, стоявшего во главе просветительного движения во Франции. Не одно десятилетие он был «властителем дум» не только в своей стране, но и далеко за ее пределами. Обладая острым умом, блестящим даром сатирика, многосторонней эрудицией и страстным политическим темпераментом, Вольтер своими философскими, историческими, публицистическими и художественными произведениями наносил сокруш
«Кандид, или Оптимизм» – известнейшее произведение философа, просветителя, знаменитого острослова Вольтера. Сатира на современников, созданная в период Семилетней войны, пережила века и сейчас воспринимается не столько как пародийный рассказ о реальных событиях, сколько как философская притча о бессилии разума перед массовой глупостью и жадностью, порождающими вооруженные противостояния, а также как насмешка над теми, кто надеется остаться в стор
Написанная не для печати, зачисленная редакцией в разряд «отверженных» произведений, поэма Вольтера (1694–1778) «Орлеанская девственница» явилась одним из самых блестящих антирелигиозных памфлетов, какие только знала мировая литература.В легкомысленные образы облекает она большое общественное содержание. Яркие, кипучие, дерзкие стихи ее не только не потеряли своего звучания в наше время, но, напротив, получили большой резонанс благодаря своему са
Обращаясь к текстам Декарта, монография рассматривает проблему экспозиции тела в структуре бытия. Сопоставляя понятия протяженности и тела, автор анализирует пространственность тела онтологически, как развертывание его телесного бытия. Картезианское тело всегда функционально избыточно, но именно эта избыточность обнаруживает его радикальную пустоту. Этот телесный дискурс, где мысль о теле с неизбежностью касается стойкой чужеродности самого тела,
«Интеллект и разум» – третья, заключительная часть трилогии испанского философа Хавьера Субири «Чувствующий интеллект». Тема этой последней части – разум как фундаментальный модус постижения, реализуемый в форме познания. По убеждению Субири, классическая европейская философия основывается на двух базовых отождествлениях: отождествлении постижения с познанием и познания с наукой. Субири опровергает оба тождества и разрабатывает свою концепцию поз
Хавьер Субири (Xavier Zubiri, 1898–1983) – выдающийся испанский философ, создатель ноологии – особого «метафизического» варианта феноменологической философии. В начале своей философской биографии опирался на идеи Гуссерля; автор первого в Европе исследования о Гуссерле, написанного не на немецком языке. На зрелом этапе творчества пришел к осознанию недостаточности как гуссерлевского идеализма, так и хайдеггеровской герменевтики. Собственным делом
Программное произведение крупнейшего французского философа Жака Маритена дает читателю многостороннее представление о философии неотомизма. Автор рассказывает об эволюции своего мировоззрения; рассматривает такие проблемы религиозно-философского учения Фомы Аквинского, как свобода, бессмертие личности, природа зла, соотношение сущности и существования; характеризует основные течения современной ему христианской философии.Книга предназначается для
Популярные люди не любят, когда кто-то вторгается в их личную жизнь. Однако хотят они этого или нет, такое вторжение – естественный элемент их звездной жизни.Это своего рода расплата за популярность. Даже во времена СССР, когда такого явления, как светская жизнь, официально не существовало, публику все равно больше всего интересовала не творческая сторона жизни известного человека, а интимная. То есть кто из звезд на ком женат, сколько детей имее
Англо-русский словарь предназначен для ускоренного изучения технического английского языка, а также облегчит перевод английских текстов (в т.ч. газет и журналов) с английского на русский, поможет перевести с русского на английский.
Убийство на войне считается нормой и необходимостью, но всегда ли оно допустимо, или бывают ситуации, когда нужно было не стрелять?
Переживания военнослужащего в "секрете" (замаскированной позиции) – о многом можно успеть подумать и многое вспомнить во время тревожного ночного бодрствования.