Ярослав Савчин - 6 смертних грiхiв. Сила негiдному…

6 смертних грiхiв. Сила негiдному…
Название: 6 смертних грiхiв. Сила негiдному…
Автор:
Жанры: Книги о приключениях | Триллеры | Мистика | Книги по философии
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "6 смертних грiхiв. Сила негiдному…"

Початок століть, що плавно перетікає у кінець… Тьма панує, але в цей момент перед нами з'являється псевдосвітло, котре дякуючи випадку стає силою. Чи зможе воно врятувати все? Чи згорить у своїх переконаннях?

Бесплатно читать онлайн 6 смертних грiхiв. Сила негiдному…


© Ярослав Володимирович Савчин, 2017


ISBN 978-5-4485-9583-7

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

6 смертних гріхів

Пролог

Не має величі ціни,

В вогні червоної розправи,

Хоч я горю у тих бажаннях,

Які я забираю із собою в дні,

Бо від сотні літ,

Я бачив цей злий світ,

Горів охоче,

Неначе кров в астралі так воркоче,

І світить мені шлях зоря ясна,

Чому вона?

Чому мені така?

Світила, вогнем своїм їх оповила,

Й вчасно в раз згоріла,

Я є те зло, якого ще тут не було,

Бо у світі, зло в завіті,

Мене в пітьму раз понесло.

Ну що ж, тягни мене буденна,

Війна ота така злиденна,

Хоч раз я правду тут скажу.

Ви є ніхто, нічим ви є,

Наставлення мої вам слухать.

Та керуватись моїм духом,

Який життя моє веде.

Гори свіча, та де-не-де,

Плати їм тварям той розплатой,

Яку повинні вони взяти,

Й приклонитись за цей світ.

Бо правдой вдарить в цей одвід,

Переб’є ваш заповіт,

Який керує всіма вами,

Та знищує усе без тями,

Та й смерть не жде,

Всіх в правду забере,

Забере усіх долями,

Та не покутними пістрями,

Весь світ до біса рознесе!

Та й вдарить грім,

І тоді все!

Усе простується до дзвіна,

Й враз упаде на коліна,

Та й де любов? Яка любов?

Яке безжурне те кохання,

Горить іскра, та не в останнє,

Три вершника знесуть цей світ.

Ось вам і перший заповіт.

І

Нападок

Ось їде потяг в даль,

Горить та ясна спектораль,

Й знедолена душа сидить.

Сидить він в тьмяному вагоні,

Та й розуміє, що він тоне,

На дні червоного бокала,

Та все ж він п’є, бо зна немало,

Та й баче враз так пілігрима,

Який теж п’є, й трактує щось відмінно,

Так, що весь люд звівся до тих слів.

«Що ж підійду я» – каже він,

І йде, рушає, щоб те знати,

Та не знає, що й сказати,

Коли в раз чує тихий дзвін.

«Дивно… А може я є він?»,

Той недалекий щось промовив,

Про правду, вартість скотобою,

Ту, що без бою віддають.

Та й враз він в спогадах майнувся,

Та й незабаром проснувся

В таверні, в сяєві тих днів,

Та й там сиділи волоцюги,

Яких без кайданів здавлюють ланцюги,

Та й він подумав вийти звідти,

Але його враз оповили колючі терена пістрі.

Неначе мозок щось здавило, та й пожерає всі спогади оті,

Розплющив очі на колінах, та й зрозумів, чим він є,

Він є нічим, студентом обіднілим, та й все морок його несе

Несе назад у ту таверну, та й піднімає з собой люд,

І починає він гулять.

Бо сум без здогаду несуть,

І він гуляє, тай гуляє і випиває пів бокала,

Та розуміє, що ніщо,

Нічим він є у цьому полі,

Позбавленний він тої долі,

Повік щоденним та покорним,

Судилось йому бути, тай випиває, каже:

«Люди! Я покину тут цей світ».

Заліз він на архангельський узвід,

Та й баче, який цей світ маленький,

Маленькі люди там ті ходять,

Мов сновиди оті бродять,

Того там б’ють, а той краде,

Без зламу совісті несе,

Несе останнє, що покоїть,

Від страху дух його хоронить,

Та й все ж й воно враз пропаде.

Він зрозумів, що в житті немає сенсу,

Чому сей Бог не виправить цю мету,

«Інквізицію у путь» – промовив він,

Та й стрибнув з обриву, і полетів у даль країну,

Де не має зла, печалі, де боронять все скрижалі,

Де царює доброта!

Летить униз, так ось як баче,

Іде там дівчина чиста,

Така невинна, що аж лячно, здобута світом доброта,

Відчув він біль, та й всеодно

Йому на нього, скоріше б зникла та тривога,

І зник цей світ, цей чорний потуг,

І все те зло, яке бере.

Та забирає ненароком, його злиденну душу гне.

Лежить він павший на асфальті, і баче зорі ті ясні,

А люди ходять так повз нього,

Та й чують грошей ті пісні,

Їм всеодно на його долю,

Їм всеодно на нього в мить.

В мить оту таку бездушну,

Ледачу, тай не заворушну.

В мить кінця його страждань.

Аж ось до нього підбігає,

Саме вона і кличе,

Й гукає відставшу душу його ту,

Він баче зорі, баче світло, її обличчя і потуг,

Та й розуміє, що не все,

Не все він світі вже побачив,

І ненароком як заплаче,

І біль вернувся і страждання, і несповідані бажання,

Все в голову прийшло…

«Ні! Я не хочу помирати, я не узрів тих чарів звук»

«Не бачив сили, страх не бачив»

«Не бачив серця того стук»

«Верни мене!» – Ось він плаче,

І чує плачу її звук.

Такий кінець, така данина, таке покірне страху зло,

Ось так в думках його понилих бурею усе змело.

ІІ

Історія душі отої

Та дівчина прекрасна, люде,

Чи не доводилось їй чути,

Обридлий зла того потік.

Смороду гнилих тих рік,

Гнилих тих рік того безправ’я,

Позбавленного свого нрав’я,

Закутого повік в пітьму.

Так мабуть вибрали не ту,

Не та то доля, не багата,

Нічого владі з неї взяти,

І крадіям вона не гук.

Не гук про милостень довільно,

Не гук про сонце і про віру,

Не гук про щастя і тепло.

Вона страждає як всі мабуть,

Проблем не мало, бога прагнуть,

Її душа і тіло, то,

То, в що дух її так вірить,

У не зміну правил віру,

У чудове майбуття,

Здається ось воно життя.

Та як враз вона побачить, то і мигом все закладчать,

Загарбають увесь цей світ,

Світло долі те невинне,

І чудове те довкілля, яке на душу подають.

І мир і долю програють!

Жила в обшарпаній хрущівці,

У спліснявілій страхом плівці,

Згубила все, що вже було,

Й гроші впали на панелі,

І в підворотнях в інтерстеллі,

І в парадоксі близнюків…

В кротячу нору не залізла,

У червоточену не влізла,

Тобто жила у всіх проявах

Найницішим там життям.

ІІІ

Зло не плаче, зло в коморі…

А що ж зневірений помірно,

Як він дойшов до участі такої плинно?

Яким лайном він був і став?

Ніхто не бачив його темно,

У місті тім його злиденнім,

Там, де й формувався наш соціопат.

Авжеж початок був не дуже,

Хлопчина з мрією прийшов,

На розум чистий, волю, душу.

З сумлінням янгола світ цей знайшов,

Але від янгола людині не далеко,

Упасти в немічність років,

Стати нікчемою в наметі,

Бути нікчемою у сні…

Так ось він жив в поселенні маленькім,

Із батьком, мати кинула його…

Жив життям бідного, буремного гофеста,

Жив із психопатом на крилі.

Ночами батько його виганяв,

Вести йому дівчат повинних,

В народженні своїм лиш винних,

В бутті погнутим тих віть.

Після цього він в’язав,

Сина до стовба важкого,

Й дуже часто вимагав,

«Мила, дай мені тут змоги!»,

Й потім різко катував,

Душ невинних, і його, святого!

В огні прекраснім ізбавляв,

Красу їх в смолі тій чорній.

Він не навидів цей весь світ,

За його жінку, за прекрасну,

Він 300 душ там погубив,

Держав усе село в опасі,

Робив, що вздумається, хоч їв.

Одного разу, визвали туди орду законних,

Й кричали йому йти по повних,

Здаватися, й на колінах присягнуть.

Та хоч він й був лайном кальоним,

Та хоч він людяність вже звів,

Та взяв він кулемет із хати,

І в комору сина в раз одвів.

Він розстріляв майже всіх законних,

Він гнав, сміявся і кричав.

Він був справжнім злом впокоєний,

Хоч в церкві свічки вічно клав.

Так ось, убив він лейтенанта,

Упав він в березі крилі,

Та силой волі той поморний,

Встромив кірку у душу їх,

Їх, бо дух, яким він віки одержимий,

І який давав їм сили,

То була саме вона,

Мати сина неповинна,

Яка була ще винна,

Винніше чим сам Іуда чортів пес.

Ну що ж, неси мене гермес,


С этой книгой читают
Молодому преподавателю университета археологии и истории Андрею Весеннему вечно не сидится на месте.Вот только общественность города Энск отошла от прошлых открытий, как уже новое приключение стучится в дверь.Понятное дело, что с сокровищами казацкой старшины и наследием тевтонских рыцарей еще можно было как-то разобраться, но внезапное появление настоящей амазонки у них на дне города, это уже явно перебор.Не в характере перспективного хранителя
В первой книге о жителях планеты Грэкар, вы узнаете об удивительных племенах грэмов и арэков, о настигшей их беде, о любви бескрылого, но очень мужественного грэма – Вэла и крылатой красавицы из племени арэков – Эки. Им предстоит немало страшных испытаний.
Улизнув от таинственных преследователей, княжич Олешка и его друг Санко оказываются в рабстве в стране синдов – Дулгалахе. Но беда, как водится, не приходит одна: друзей разлучают и отправляют Санко на невольничий рынок, где ему грозит еще более горькая судьбина. Перед Олешкой встает новый выбор – как поступить: бежать, чтобы продолжить поиски пропавшего отца или спасти друга?Том 3 ранее опубликованной книги «Княжич. Знак силы».
«На что похожа половинка Луны?» – это одна из сказок серии захватывающих приключений про Овечку, Осла, Рыжего Кота и Сову, которые живут на волшебном подворье Громадной Усадьбы.Герои оказываются в самых разных забавных ситуациях, но благодаря своей настоящей дружбе они всегда готовы прийти на помощь друг другу и окружающим, чтобы вместе преодолеть любые трудности.
«Один из молодых наших писателей назвал современную нам русскую литературу «литературой мертвецов». Отзыв этот, может быть, слишком строгий, примыкает всецело к тем жалобам на серенькое время, переживаемое литературой, которые за последние годы сделались довольно заурядным явлением и успели даже превратиться в общее место. Многими, конечно, жалобы эти повторяются уже по инерции, по традиции. Но очень многие высказывают их вполне сознательно и не
«Сенковский (Осип-Юлиан Иванович) – ориенталист, критик и журналист. Родился 19 марта 1800 года в старинной польской дворянской семье; учился в Виленском университете, где под влиянием Лелевеля и Гродека заинтересовался Востоком и принялся за изучение арабского, еврейского и других восточных языков. Здесь же он близко сошёлся с профессором физиологии Снядецким, стоявшим в центре весёлого общества молодых литераторов и учёных («towarzystwo czubraw
– Ян, что такое? – подает голос Ника. – Почему мы остановились?В груди сжимается до ломоты, когда я вижу красивое лицо и копну черных волос. Словно контуженный, перевожу глаза на вывеску здания, в котором скрывается девушка из моего прошлого. Мне бы уехать, притвориться, что не заметил, но вместо этого показываю Нике на дверь. Беру ее за руку и веду к салону красоты.– Мне не нужны услуги стилиста, тем более в подобном сомнительном месте, – насмеш
Знаменитый Харви Маккей раскрывает все преимущества самого важного бизнес-инструмента – нетворкингаИз его книги вы узнаете, как получать от окружающего вас мира все необходимое с помощью связей. Она убедит каждого – от торгового агента, планирующего заключить главную сделку в своей карьере, до предпринимателя, занимающегося поиском инвесторов, – что достаточно всего лишь сделать несколько телефонных звонков.Автор расскажет вам:* Какие виды связей