208. Я. Г. Кухаренка до Т. Г. Шевченка
7 серпня 1857. Катеринодар
В последних числах іюня я їздив в Одес, взяв із інституту другу дочку і приїхали вдвох додому в кінці іюля. Тут застали твоє письмо з віршами. Прочитав я його в простих очках (бо без очок я нічого тепер не читаю), переписав їх своєю рукою, щоб без опинки читати було можна. Пошлю, як ти здоров кажеш, старому Щепі, да думаю послати до Могили (Метлинского) і до Костомарова. Сей чоловічина недавно одозвався до мене своїм письмом по одному ділу, та й я з того тепер знаю, що наш знакомий добрий Ніколай Іванович Галка – Костомаров проживає в г[ороді] Саратові.
В Одес я їхав морем. В Одесі і Вознесенську добрим южноруснакам, з которими річ доходила, я розказував, де ти тепер, мій друже, обрітаєш, і показував твоє поличьє (я його обробив в Одесі, звичайно, як слід). Та й люблять же тебе на Україні, брате!.. – Один по прізвищу Козачинский, воєнний офіцер, аж із самої Умані. На «Записки южноруські» я послав гроші в Пітер.
Визволяйсь, друже, та приїзди на нашу Козацьку Україну, я тепер не маю нікуда далеко їхати і буду дома: або в городі, або в хуторі (50 верст од города). Якщо будеш їхати трактом Ростовським, то шлях якраз поуз хутір мій, і дзвоники чуть в хату, і поштарів – як гукають, то заїдь в хутір, може, мене там нагибаєш, а якщо ні, не буду в хуторі, то скажи, щоб подали на віз тобі чарку горілки та глек молока, випий і запий, та й поїжджай до мене в город.
Не кидайся діла, сіреч, не оставляй писати, бач сам здоров: погасило кляте лихо огнище твого талану, але добрий вітерок повіяв, позносив золу, найшов іскорку, – ще не погасла, – та й почав роздувати огонь, отже і гляди, як покотить пожаром. Поплюй в кілочки та строй кобзу сміло і далі грай, як грав єси.
Моя стара і діти всі кланяються тобі низенько. Будь здоров та щасливіший, нехай тобі Бог помагає на все добре, а я, поки жив, тебе поважающий і покорний на услуги
Яков Кухаренко.
7 августа
1857 года,
Єкатеринодар.
В «Ченцеві» було написано, видно, хватаючись:
В червоних штанях оксамитних
Матнею улицю мете,
Іде козак. Ой літа, літа,
Що ви творите? На тоте ж
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява. Отак,
Та ще й приспівує козак
«По дорозі рак» і проч.
Не добравши сенцю в підчеркнутих стихах, я в своїй пере[писі] замінив ті п’ять стихів так:
Іде козак старий, його веде
Товариство під руки,
За ним музика грає.
Старий не втерпів, в закаблуки
Привдарив, ще й співає:
«По дорозі рак» и пр.
Якщо, може, в тебе воно не так, то увідом.
209. Т. Г. Шевченка до Бр. Залеського
10 серпня 1857. Астрахань
Пишу тебе менее нежели мало, но пишу из Астрахани, на пути в Петербург, и, следовательно, это миниатюрное письмо родит в твоем благородном сердце огромную, роскошную библиотеку. В один день с твоим письмом от 30 мая получил я и официальное известие о моей свободе. Добрый Ираклий дал мне от себя пропуск прямо в Петербург, минуя Уральск и Оренбург, а следовательно, и 1000 верст лишнего и дорогого пути. Сердечно ему благодарен за эту экономию денег и времени, теперь для меня так драгоценного. 15 августа понесет меня пароход из Астрахани до Нижнего Новгорода, а оттуда дилижанс в Москву, а из Москвы паровоз в Петербург. Весело, друже мой единый, невыразимо весело, когда наши волшебные воздушные замки начинают быть осязательными. Я спешу теперь в Петербург для того единственно, чтобы поцаловать руки моей святой заступницы графини Настасии Ивановны Толстой. Послал ли ты ей моего «Киргизенка»? Или, лучше сказать, получил ли ты сам его и его родных братьев – «Счастливого рыбака» и «Смышленого продавца»? В последнем своем письме ты мне ничего не пишешь о моих посылках. Получил ли ты их? Если получил, то распорядись ими, как находишь лучше, и напиши мне в Петербург по адресу, тебе известному. Я так же, как и ты, вполне и совершенно верую, что мы с тобою увидимся, но когда и где, не знаю, во всяком случае не в киргизской степи. До свидания, мой друже единый, не забывай своего искреннего друга и теперь свободного художника
Т. Шевченка.
Целую твою святую мать, отца и все близкое твоему сердцу.
Астрахань,
10 августа 1857.
210. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
10–14 серпня 1857. Астрахань
Мій єдиний друже! Я свободен, я уже в Астрахані, і завтра, 15 августа, як Бог поможе, на пароходе «Меркурий» поплыву за 5 карбованців на палубі в Нижній Новгород. Раньше 15 сентября я не доплыву до Нижнього, і раньше 1 октября я не поцілую тебе, друже мій єдиний. Господи милосердий, скороти путь и время для нашого свидания с тобою.
21 июля получено официальное известие о моїй свободі, на другий день я просив Ираклия Александровича дать мені пропуск через Астрахань в Петербург, але він одказав мені. 23 июля написав я і послав через Астрахань письмо графу Толстому. Писав я йому, что я поїду через Оренбург.
1 августа прийшла почта і привезла мені разрешение їхать, куда я хочу. 2 августа я вирвався з своєї тюрми, а 5 августа гуляв уже по славному городу Астрахані. 14 августа пишу тобі оце письмо невеличке, а завтра, дасть Бог, попливу вверх по матушке по Волге аж до Нижнього. До свидания, мій друже єдиний. Цілую Семена, Федора і всіх, і вся. А як побачиш Марковича, то поскуби його за ухо, – за те, що я не дождався його письма в Новопетровському укрепленії.
До свидания ще раз, мій єдиний друже, не забувай твого щирого
Т. Шевченка.
14 августа,
Астрахань.
211. Т. Г. Шевченка до Я. Г. Кухаренка
13–15 серпня 1857. Астрахань
Батьку отамане кошовий і друже мій єдиний!
Я свободен, я уже в Астрахані, вчора бачився з тим Єленєвим, на ім’я которого просив я тебе переслать мені письмо о «Москалевій криниці». Письма твого нема, і я тепер не знаю, що й думать. Бо вона вже давно тобі послана, ще 5 іюня. Може, тебе дома нема абощо? Думав я, їдучи в столицю, завернуть до вас на Січ, поціловать тебе, твою стару і твоїх діточок. Але не так воно робиться, як нам хочеться. Мені велено одправиться прямо в столицю. Лихий їх знає, для чого. І я тепер із Астрахані попростую на пароході аж до Нижнього Новгорода, а там через Москву в столицю. Але чи швидко я туда прибуду, святий знає. Я в Москві побачуся з старим Щепкіним (якщо він жив), і дуже добре зробив би ти, друже мій єдиний, якби через його хоч одну стрічечку [прислав?], напиши тілько, чи жив ти, чи здоров і чи получив мою «Москалеву криницю»? Мене вона турбує. А в столицю до мене пиши отак:
