Олена Олексіївна Литовченко, Тимур Іванович Литовченко - Книга Застою. 1965–1976

О чем книга "Книга Застою. 1965–1976"

«Застій» одні згадують як період спокою, «золоту» добу розвиненого соціалізму, інші – як лихоліття, яке «глушили оковитою». У цей період масово пішло з життя покоління, яке на власному досвіді пам’ятало революційні події 1917 року, трансформацію Російської імперії в СРСР і катастрофу Першої Української Республіки. Відповідно, героїку революції змінив всеохопний культ Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Разом з тим представники молодого радянського покоління з різних причин і кожен по-своєму відчували: далеко не все гаразд зі звичною всім дійсністю! Але розбиратися з негараздами потрібно вкрай обережно, щоб не наразитися на всесильний КДБ… Щоб не розділити сумну долю «шістдесятників», яких «виправляли» вже не тільки в таборах, але і в психіатричних лікарнях. Щоб не бути розтоптаним, як паростки «Празької весни». Хто міг – той намагався втекти за кордон. Решта ж призвичаювалася до нових умов…

Бесплатно читать онлайн Книга Застою. 1965–1976


© Т. і О. Литовченки, 2019

© М. С. Мендор, художнє оформлення, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2018

Передмова

Сукхаваті[1]. Поза простором і часом

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Щойно будда Амітабха[2] вимовив і якомога довше «розкатав» священну мантру, як все довкілля засяяло міріадами діамантових вогників. До чого ж це прекрасно!.. Втім, ніяка краса давно вже не зачіпала, не зв’язувала і не прив’язувала до себе його особистісної суті. Отож тепер будда Амітабха абсолютно безкорисливо й відсторонено старався для інших – для тих, хто завдяки палким молитвам перероджувався на Полі, Сповненому Щастя, й тепер блаженствував тут.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Кожна клітиночка червоного тіла[3] будди вібрувала, розповсюджуючи довкола благодатні хвилі. Від цього ставали ще благодатнішими родючий ґрунт, жива вода й запашне повітря, а будівлі з золота, срібла, коралів і коштовних каменів – ще прекраснішими. Слідом за Амітабхою і всі тутешні жителі – бодхісатви найвищого рівня підхопили дружно:

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Якщо досі Поле, Сповнене Щастя, сяяло окремими діамантовими вогниками, то тепер воно аж вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка. І от дивина: хоч яким сліпучим було це світло, проте очей воно зовсім не різало.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Такою була прадавня мрія Амітабхи – створити райську місцинку для того, щоб насолоджувалися тут просвітлені душі. Незліченний час минув, доки він еволюціонував і з простої душі перетворився спочатку на бодхісатву Дхармакару, а вже згодом і на будду Амітабху. Й тільки тоді спромігся практично реалізувати цю прадавню мрію в тонкому духовному світі.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отож тепер душі бодхісатв мали можливість довго, нескінченно довго насолоджуватися життям на Полі, Сповненому Щастя, в прекрасних будівлях із золота, срібла, коралів і коштовних каменів, буквально купаючись у променистій нірвані. Досягнувши певного рівня духовного розвитку, потрапити сюди було дуже просто: в момент смерті всього лише прочитати спеціальну мантру, присвячену будді Амітабсі, й не мати сумнівів щодо місця свого посмертного потрапляння – отак просвітлені й опинялися в Сукхаваті. А після приємного в усіх відношеннях перебування в сансарі (тривалого чи не дуже – то вже залежало від їхнього власного вибору) ці високі душі мали можливість знову втілитися в земне тіло… але могли й не втілюватися – це вже кому з бодхісатв як заманеться.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Утім, ситуація з прибічниками й послідовниками різних гілок та шкіл буддизму була більш-менш зрозумілою. Натомість коли на Полі, Сповненому Щастя, з’являлися відвідувачі з інших осель (а, як відомо, цих осель в домі Сущого багато, багато… дуже багато!..) – отут вже слід було чекати чогось по-справжньому незвичайного. Можна сміливо констатувати, що якби будда Амітабха дуже давно не втратив найменшої прив’язаності до земного життя в усіх його проявах, то деякі з цих гостей могли б навіть розвеселити його. Але не в теперішньому стані…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Ні-ні, тільки не в теперішньому стані самадгі!.. Тепер його вічна сутність насолоджується нірваною, купається в ній і купатиметься цілу вічність. І ніщо не в змозі вивести будду з відстороненої рівноваги.

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

А між тим гості з інших осель бувають доволі-таки веселими, смішними й дивакуватими. Наприклад, колись давно… навіть дуже давно хтось із відвідувачів розповів, нібито спрямований з нескінченності в нескінченність палаючий меч Манджушрі[4] (яким він, як відомо, розсіює морок невігластва) людські душі, перебуваючи на підйомі, використовують для своєрідних змагань: хто з них, розкинувши руки на обидва боки, якомога швидше й довше бігтиме-ковзатиме з нескінченності в нескінченність?! Називалося це чомусь «гонитвою лезом Оккама».

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

При цьому змагальники ставили за приклад Ґаутаму Сіддгартху: подейкували між собою, нібито він брав участь аж в сімдесяти тисячах подібних «перегонів», внаслідок чого таки досягнув нескінченності. А досягнувши – пішов на земне втілення і перетворився на справжнього Будду. А ще – нібито спромогтися на таке в ідеалі може кожна душа. Це ж треба таке вигадати! Якби будда Амітабха лишався прив’язаним до звичайного земного життя бодай однією клітиною свого священного червоного тіла, він би несказанно розвеселився, почувши таке. Але тепер…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Інший відвідувач в захваті вигукував, на всі боки озираючись: «Ох, до чого ж у цьому їхньому раю файно, хлопці! До чого ж файно… Однак мені миліша наша Украйна». А третій прошепотів на вухо своєму товаришеві: «Поглянь-но о-о-он на того – це ж ну просто викапаний наш козак Мамай! Сидить, так само ноги схрестивши, і все думає про щось своє… думає, думає… От чого тільки йому бракує, то це бандури в руках і набитої конопельками люльки в зубах. А так чистісінький Мамай! Я тобі кажу…»

Ці дивні гості вважали, нібито Амітабха їх не чує, хоча Поле, Сповнене Щастя, було еманацією самого його єства. То як же міг будда не відчувати цим самим єством, про що шепочуться відвідувачі?..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Отакі дотепники трапляються зрідка з-поміж відвідувачів. Хто вони – всі ці дотепники, жартуни-веселуни? З якої землі? І де, в яких божественних сферах мандрує душа того бодхісатви, якого відвідувачі назвали «козаком Мамаєм»… Либонь, вельми дивною є та земля, якщо від дотепних цих відвідувачів він почув ще одну незвичайну фразу, вимовлену пошептом: «Рабів до раю не пускають!..»

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

А ще чи то загадка, чи запитання, з яким вони зверталися мало не до кожного тутешнього бодхісатви: «Доки крила нашого Небесного Сокола лишатимуться зв’язаними? Адже маючи зв’язані крила, Сокіл не може літати». При цьому один із відвідувачів, похиливши чубату голову, почав зажурено наспівувати гарним оксамитовим баритоном: «Чому… я не сокіл?.. Чому… не літаю?..»

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

Але що означало все це як для самого будди Амітабхи, так і для інших жителів раю Сукхаваті? Нічого, практично нічого. Суцільні земні клопоти, пустопорожні та беззмістовні. Значно милішими були зовсім інші звуки – священні мантри, від яких Поле, Сповнене Щастя, спочатку уквітчувалося міріадами діамантових вогників, а потім вибухнуло живильними потоками світла, немов гігантські ґрона розкішного феєрверка…

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

О-о-о-о-о-ом-м-м!..

1965. Троє в «Україні»

Ростов-на-Дону, 2 січня 1965 року

Ах, до чого ж добре, що він настільки вчасно забрався з цієї нелюб’язної, негостинної… можна навіть сміливо говорити – ворожої України!


С этой книгой читают
В 1950 году в Риме появляется газета, плод страсти и фантазии одного мультимиллионера. Более полувека она удивляет и развлекает читателей со всех уголков света. Но вот начинается эпоха интернета, тираж газеты стремительно падает, у нее до сих пор нет собственного сайта, будущее выглядит мрачным. Однако сотрудники издания, кажется, этого не замечают. Автор некрологов имитирует страшную занятость, чтобы не работать. Главный редактор обдумывает, не
1635 год. Исландия – это все еще средневековый мир, где правят суеверия, нищета и жестокость. Ученые пытаются разгадать секреты единорогов, обыкновенные люди втайне поклоняются Деве Марии, по земле ходят мертвецы, а неугодные книги могут легко отправиться в костер. В таком мире живет Йоунас Паульмасон, поэт, целитель и ученый, осужденный на изгнание за еретические учения и распри с местными властями. В ссылке на пустынном острове он вспоминает, к
Автобиографическая трилогия «Из Ларк-Райз в Кэндлфорд» – ностальгическая ода, воспевающая жизнь провинциальной Англии Викторианской эпохи, рассказанная от лица девочки Лоры, выросшей в деревушке Ларк-Райз на севере Оксфордшира, а затем, еще подростком, устроившейся работать в почтовое отделение в близлежащем городке Кэндлфорд-Грин. Эти полулирические-полудокументальные воспоминания очаровывают искренностью повествования и простотой деревенских нр
1870 год. В штате Огайо идет перепись населения. Древняя как мир темнокожая старуха дремлет во дворике небольшого домишки. Скучающий переписчик фиксирует ее ответы на вопросы. Имя: Мариам Присцилла Грейс… бывшая рабыня. Родилась: в 1758 году, а может, и раньше, место рождения… Из памяти старухи поднимаются давно забытые воспоминания: с родовых врат, с собственного непроизносимого имени раскручивается причудливая спираль жизней мамы Грейс, наполне
Природа обладает удивительной сказочной красотой, из которой питали вдохновение многие гении прошлого, оставляя нам, потомкам, неповторимые шедевры своего творчества, которыми мы не перестаём восхищаться. Природа и ныне, да и в будущем будет предметом пристального внимания творцов – наших современников и талантливых потомков.Что чувствовал автор, созерцая картины Природы, вы можете узнать из коротких эссе в этой книге.
Книга об особенностях охоты и опасных приключениях автора в джунглях Индии и саваннах Африки. В первом томе содержатся главы «Слон» и «Тигр».
Духовные искания, мысли о прошлом и будущем, неоднородность ландшафтов – всё это укладывается в сборнике «Вспять», который включает в себя философскую, пейзажную и любовную лирику, что подчеркивается его трёхчастной структурой и наличием катренов-интерлюдий. Сборник «Вспять» предлагает современному читателю отправиться к его островам и проникнуться особым колоритом каждого из них.
Один из самых состоятельных мафиози передает свой уникальный опыт и учит предпринимателей – от менеджеров крупнейших корпораций до владельцев небольших компаний – максимально использовать потенциал своего бизнеса.Для широкого круга читателей.В формате a4.pdf сохранен издательский макет.