Емма Андієвська - Міражі

Міражі
Название: Міражі
Автор:
Жанры: Стихи и поэзия | Современная зарубежная литература | Зарубежная поэзия
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "Міражі"

«Міражі» Емми Андієвської – поетична збірка сонетів, у якій авторка вдається до традиційних для її ідіостилю філософських рефлексій***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Бесплатно читать онлайн Міражі


ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

Почався день, – працює – розвізник.
Дійсність – нову подобу – й борозну.
Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.
Антени, що – прозорість – без ознак.
Канон – помер, нехай – живе канон? —
Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.
Закон буття: черговий – хід конем?
В мутацію рух – кісткових тканин? —
Не рідко – вистачає – й напівзахід.
Й величина критична – показуху.
Й матерія, яка – у ночвах – кисне,
Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,
Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»
Як – дух, що – існування апогей.

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

Вряди-годи й найглибше місце – в брід.
Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.
Лежить – розкидане – навкруг – добро.
Лише торкнув, як звідти – морок – пре —
Й заковтують – площини ненаситні.
І марні – зойки й лементи – надсадні.
Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.
Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.
Та – рідко – динозаврами – оздоби
Минулого – в закляклім – можна здибать.
Хоча і тут – дозорці одноокі —
Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,
Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —
І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,
Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

Й ВІЧНІСТЬ?

Калата серце: навпростець – крізь стіни.
Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.
Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.
Усесвіти – із верчиків – з каштанів.
Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.
Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.
Споруджують – з пелюсток – телескопи.
У особисте – з величин сукупних.
Кутасті форми – світанковий тральник.
З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.
Вправляються – атлети – уздовж нюху,
Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —
Нутро – тріпоче, – із легень – намет.
И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

Міняє листя – дихальця – і плевру.
Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.
Біжать – один – повз одного – квапливо.
Життя – дола пороги – самоплавом.
Нутро – поволі – туф – і цельофан.
Над горами – на ліктях – небо – фен.
Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.
М’якою – лійкою вікна – Грифон.
Серед будівель – мига – плоскогір’я.
Дідок з балькона – з келишком кагору —
Світ спогляда, – сипку ефемериду. —
Скрізь – веретенце й мушельки – природа.
Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,
Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

І ЗНОВУ – ВЕСНА

Весна. Працює пароохолодник.
Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.
Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.
На помах – й світ – аеростатом – ладний.
Між формами – ознаки боротьби.
Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.
З трибун – багаття – до нутра – рябе.
Янгол – кодолу, що – порон, – руба.
Вагань найменших – те, що буде – потім.
Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.
Маляті – жінка – лагодить – підгузник.
Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.
Й за самокат[1], – схопивши – джерело,
Подорожують – шкети – горілиць.

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

Буяє – форм перехідних – квітник.
В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.
Ще – бульбашок – меридіани сну, —
Й – за вітром – і водою – наносне.
Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.
Майдан, – на показ – бучно, – викопне.
За натовпом, – сполоханий курник, —
З трибун святкових – боз, троянди, хну.
Фасади – знов – тенденцію – в домірне,
Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.
Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.
Дідок – із песиком – до лавки – диба.
Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,
Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.
Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.
Пісок. З мулетою – літає – матадор —
Вже над ареною, де ще – кривава дерть.
Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —
І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.
Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.
Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод
Тугішою – енергія – виходить – з нурту,
Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.
Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.

ПАЛІЯТИВ

Світ втратив мову – й перейшов на миґи.
Над клюмбою – спалахують – комахи.
Для дійсности- крізь рурки- допомогу.
Вся фльора – на флюоресценсні смуги.
Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,
Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.
Бо форми існування – безнастанно, —
Й метану бульки, що – хребет – і втому.
А тут ще – недовтілені – піщини,
Що – серце, – і нестерпний напад – щему.
Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:
За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —
І, заки – хтось – колись – паліятив, —
Вже зараз – в усі напрямки – літа.

АРЛЕКІН

Вікно. У циліндричній вазі – кали.
Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.
Рука – в руці – передає – півкулі
Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.
Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —
Прокинувся – й на шворочку – дієзи.
Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,
Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.
Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —
Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —
Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.
Котрі – одбігли – сну – і гігієни,
Хоча і їм – дороговказ – звиса:
В маленьких зграйках – з неба – івасі, —
Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,
Що, за містки освітлення міське,
Серпа держалко – міцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:
Перед пастушкою закоханий – коліно.
Висока зачіска – і на долоні,
Вперед простягненій, – вахляр зелений.
Запілля, – тло, – квасоля тичкова.
З-під черевичка – хвилі річкові.
Закам’яніле – міниться – й пливе.
І легіт, – дві-три рисочки, – траву.
Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,
Що – широчінь, де і для двох – завузько.
Саме повітря – лиш для цих  причали,
Й вуста навколо з порожнин, – і чола.
В буття осердя – усміх-ехолот —
У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.
Дитячі крочки – в туркусове – й біле.
Перемістились – хмаросяги болю —
До кістяків, що – тіточок – дебелих.
Безногий спогад – б’є себе – у груди, —
Перехідного – нетривкий порадник.
Паленці – в світло – скрізь – шукають броду
Від гуманоїдів – й світів гібридних.
І свідомість – ножицями – костюмер,
Який – під лід – кілька століть – тому.
І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню[2],
І грішми – серед – дійсности лушпиння.
І йому – допомагає – з псом – довгань —
За одноденками – в вир – навздогін.

САДИ

Ще – колесо, що – зменшує – резерви.
Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.
Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,
Де чути – й спілкування інфузорій.
В повітрі – самі сходи – і поруччя.
Впритул – канали – й стіни – межиріччя.
З пустелі – лише часом – вир гарячий,
Який – вугіллям – почуття – і речі. —
Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —
Із хлібних кульок – корабель – моцує.
Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —
Й серпанок слів, що – зблискують – росою.

С этой книгой читают
«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка
«Герострати» Емми Андієвської – філософський роман, в якому читач зустріне чимало рефлексій про Бога, людину та світ***. В основі назви твору – історія про мешканця Ефесу Герострата, який спалив храм Артеміди у рідному місті, аби прославитися. Авторка викриває «геростратизм» як вічну жагу людини до здобуття слави будь-яким способом. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапі
«Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської – поетична збірка, у якій авторка в метафоричній формі створює образи відомого біблійного сюжету***. Емма Андієвська здійснює переклад образів живопису на літературу, зокрема, у рядках цієї збірки можна побачити триптих художника Ієроніма Босха «Спокуси святого Антонія», однойменні гравюри М. Шонгауера та однойменну картина С. Далі. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман пр
«Базар» Емми Андієвської – поетична збірка, для якої характерні виразні сюрреалістичні образи та багатство дисонансів***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця,
Для детей до школьного возраста и чуть-чуть постарше: Для маленьких, смешливых, Удаленьких, красивых. Любящих животных Домашних и природных.
Одни из последних стихов, написанных мной. В основном любовная лирика. Что удалось, что не удалось, вам решать. Желаю вам приятного прочтения.
Много раз меня спрашивали, почему «Одинокий Волк»… В работе врача «экстремальных служб» ярко выражено то, что свое решение и последующие действия ты вынужден принимать и делать сам, на свой страх и риск, без подсказок, консультаций и советов. У тебя нет ни времени, ни возможности позвать на помощь. Потом будут критика, «разбор полетов», санкции, оргвыводы… Даже работающие рядом сотрудники – младшие члены бригады, – в такой ситуации часто не помощ
Нет! НЕ НАДО В БОЛЬНИЦУ! Я очень вас всех прошу! Я сказал, что я еду в отпуск и папе, и маме! Вместо отпуска как я скажу, что в больнице лежу?… – Ты сперва доживи до этого отпуска, парень!Содержит нецензурную брань.Содержит нецензурную брань.
Сын врача Чарли Гиллс представить себе не мог, что отправится в опасное плавание вместе с искателем приключений Джеком Блейком. Пират Фрэнсис Холфорд не предполагал возвращаться за капитаном Джоном Руби, которого он высадил когда-то на необитаемом острове. Однако у них есть нечто общее – все они мечтают отыскать сокровища старого морского разбойника Генри Дэвиса. Основанный им Золотой город манит авантюристов и искателей приключений всех мастей.
Как выглядели бы общеупотребляемые понятия, если бы предстали перед нами во плоти? Что, если бы государство, закон, смерть и время явились в человеческом облике? Смогли бы мы понять друг друга? Может, да, может, нет! Но рано или поздно все кончилось бы катастрофой, которую человек невольно устроил бы посредством своих желаний и мыслей. В любом случае всех нас ждал бы непредсказуемый исход.
Легкий утренний ветер на борту теплохода, лучи уходящего солнца на маленьком полустанке, огни ночных городов из иллюминатора самолета.Мы оставляем частички своего сердца на пустынном пляже, в тени вековых лесов, в журчании речной воды, на незнакомых улицах городов, становясь частью этого мира.Стихи в данном сборнике – мои путевые заметки. Каждое место, где я была теперь находится на отдельной страничке в моей памяти. И в этой книге.Мечтайте! Риск
В сборник «Резервация блаженных» вошли рассказы и повести о писателях в жанрах социального фэнтези и антиутопии. Самые разные истории – от социальной сатиры в духе О. Генри и «Крокодила» до трогательной современной сказки о Сказочнике, – объединены общей мыслью – легко ли творцу, не вписывающемуся в общество, отыскать свое место и счастье?