Емма Андієвська - Міражі

Название:	Міражі
Автор:	Емма Андієвська
Жанры:	Стихи и поэзия \| Современная зарубежная литература \| Зарубежная поэзия
Серии:	Нет данных
ISBN:	Нет данных
Год:	Не установлен

О чем книга "Міражі"

«Міражі» Емми Андієвської – поетична збірка сонетів, у якій авторка вдається до традиційних для її ідіостилю філософських рефлексій***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Бесплатно читать онлайн Міражі

ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

Почався день, – працює – розвізник.

Дійсність – нову подобу – й борозну.

Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.

Антени, що – прозорість – без ознак.

Канон – помер, нехай – живе канон? —

Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.

Закон буття: черговий – хід конем?

В мутацію рух – кісткових тканин? —

Не рідко – вистачає – й напівзахід.

Й величина критична – показуху.

Й матерія, яка – у ночвах – кисне,

Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,

Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»

Як – дух, що – існування апогей.

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

Вряди-годи й найглибше місце – в брід.

Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.

Лежить – розкидане – навкруг – добро.

Лише торкнув, як звідти – морок – пре —

Й заковтують – площини ненаситні.

І марні – зойки й лементи – надсадні.

Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.

Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.

Та – рідко – динозаврами – оздоби

Минулого – в закляклім – можна здибать.

Хоча і тут – дозорці одноокі —

Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,

Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —

І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,

Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

Й ВІЧНІСТЬ?

Калата серце: навпростець – крізь стіни.

Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.

Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.

Усесвіти – із верчиків – з каштанів.

Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.

Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.

Споруджують – з пелюсток – телескопи.

У особисте – з величин сукупних.

Кутасті форми – світанковий тральник.

З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.

Вправляються – атлети – уздовж нюху,

Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —

Нутро – тріпоче, – із легень – намет.

И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

Міняє листя – дихальця – і плевру.

Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.

Біжать – один – повз одного – квапливо.

Життя – дола пороги – самоплавом.

Нутро – поволі – туф – і цельофан.

Над горами – на ліктях – небо – фен.

Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.

М’якою – лійкою вікна – Грифон.

Серед будівель – мига – плоскогір’я.

Дідок з балькона – з келишком кагору —

Світ спогляда, – сипку ефемериду. —

Скрізь – веретенце й мушельки – природа.

Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,

Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

І ЗНОВУ – ВЕСНА

Весна. Працює пароохолодник.

Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.

Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.

На помах – й світ – аеростатом – ладний.

Між формами – ознаки боротьби.

Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.

З трибун – багаття – до нутра – рябе.

Янгол – кодолу, що – порон, – руба.

Вагань найменших – те, що буде – потім.

Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.

Маляті – жінка – лагодить – підгузник.

Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.

Й за самокат[1], – схопивши – джерело,

Подорожують – шкети – горілиць.

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

Буяє – форм перехідних – квітник.

В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.

Ще – бульбашок – меридіани сну, —

Й – за вітром – і водою – наносне.

Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.

Майдан, – на показ – бучно, – викопне.

За натовпом, – сполоханий курник, —

З трибун святкових – боз, троянди, хну.

Фасади – знов – тенденцію – в домірне,

Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.

Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.

Дідок – із песиком – до лавки – диба.

Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,

Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.

Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.

Пісок. З мулетою – літає – матадор —

Вже над ареною, де ще – кривава дерть.

Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —

І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.

Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.

Викопний – відсвіт, – хрящ – колись підземних вод

Тугішою – енергія – виходить – з нурту,

Змітаючи – ласти, – тупе, глухе й інертне.

Брандспойти, які – і свідоме, й – підсвідоме.

ПАЛІЯТИВ

Світ втратив мову – й перейшов на миґи.

Над клюмбою – спалахують – комахи.

Для дійсности- крізь рурки- допомогу.

Вся фльора – на флюоресценсні смуги.

Скакалку – й дзиґлик – в мандри – неврастенік,

Шлях найкоротший – крізь – найгрубші стіни.

Бо форми існування – безнастанно, —

Й метану бульки, що – хребет – і втому.

А тут ще – недовтілені – піщини,

Що – серце, – і нестерпний напад – щему.

Та – сенс – нутро, – серед ущільнень – оптик:

За карк – буття – вхопив – рухомий клаптик —

І, заки – хтось – колись – паліятив, —

Вже зараз – в усі напрямки – літа.

АРЛЕКІН

Вікно. У циліндричній вазі – кали.

Геть – поскакали – ті, що – вже – ніколи.

Рука – в руці – передає – півкулі

Землі – з зародженням – вітрил – наскельних.

Хаос, – цупкого повсякденна – в’язень, —

Прокинувся – й на шворочку – дієзи.

Й предмети – німби, крізь які – мерлюзи,

Де існування – з дір – без фільтрів – лізе.

Від кісточок, – форм надбудову – здувши, —

Йдуть – від двоногих – вже – самі підошви —

Стежками, що їх – жужмом – й ігуани.

Котрі – одбігли – сну – і гігієни,

Хоча і їм – дороговказ – звиса:

В маленьких зграйках – з неба – івасі, —

Єдиний, хто – незмінно, – арлекін,

Що, за містки освітлення міське,

Серпа держалко – міцно – в кулаку.

УСМІХ – ПОРЦЕЛЯНИ

У цей світ – ніжний усміх – порцеляни:

Перед пастушкою закоханий – коліно.

Висока зачіска – і на долоні,

Вперед простягненій, – вахляр зелений.

Запілля, – тло, – квасоля тичкова.

З-під черевичка – хвилі річкові.

Закам’яніле – міниться – й пливе.

І легіт, – дві-три рисочки, – траву.

Й на ній – хмизин тоненьких, – стрічка, – в’язку,

Що – широчінь, де і для двох – завузько.

Саме повітря – лиш для цих причали,

Й вуста навколо з порожнин, – і чола.

В буття осердя – усміх-ехолот —

У іскру, яку – т- й тлін – не поглина.

І ЗА ОДНОДЕНКАМИ – В ВИР – НАВЗДОГІН

Пам’ять – набік – і довбню, – і довбило.

Дитячі крочки – в туркусове – й біле.

Перемістились – хмаросяги болю —

До кістяків, що – тіточок – дебелих.

Безногий спогад – б’є себе – у груди, —

Перехідного – нетривкий порадник.

Паленці – в світло – скрізь – шукають броду

Від гуманоїдів – й світів гібридних.

І свідомість – ножицями – костюмер,

Який – під лід – кілька століть – тому.

І домовичок, – в кіш – гуню – і клапаню[2],

І грішми – серед – дійсности лушпиння.

І йому – допомагає – з псом – довгань —

За одноденками – в вир – навздогін.

САДИ

Ще – колесо, що – зменшує – резерви.

Здається – змиг, і дах – над світом – зірве.

Та – крізь нутро – вряди-годи – і цезура,

Де чути – й спілкування інфузорій.

В повітрі – самі сходи – і поруччя.

Впритул – канали – й стіни – межиріччя.

З пустелі – лише часом – вир гарячий,

Який – вугіллям – почуття – і речі. —

Й свідомість- в тіні – з кухликом – Цірцея —

Із хлібних кульок – корабель – моцує.

Душа – на вітрі, самі – шати – сяють. —

Й серпанок слів, що – зблискують – росою.

Следующая страница

С этой книгой читают

Роман про людське призначення

Емма Андієвська

«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка

Читать

Базар

Емма Андієвська

«Базар» Емми Андієвської – поетична збірка, для якої характерні виразні сюрреалістичні образи та багатство дисонансів***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця,

Читать

Казка про яян

Емма Андієвська

«Казка про яян» Емми Андієвської – твір, у якому фантастичний сюжет поєднується з глибокою повчальною ідеєю – думати не тільки про себе, а й про своїх ближніх***. Твір є обов’язковою частиною шкільної програми. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-ва

Читать

Вігілії

Емма Андієвська

«Вігілії» Емми Андієвської – поетична збірка, яка тематично розпочинається як цикл збірки «Спокуси святого Антонія»***. Одним з центральних мотивів у віршах цієї книги є мотив руйнації світу. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні кр

Читать

Навстречу Богу. Стихи 1988—2011 гг.

Эдуард-Владимир Вайнштейн

В книге собраны стихи, написанные с 14 до 37 лет. Это память о самых важных, судьбоносных, золотых мгновениях жизни, дающая ключ ко всему остальному прозаическому корпусу творений автора.

Читать

В тиши библиотечной

Анатолий Ольнов

Автор ОЛЬНОВ АНАТОЛИЙ АЛЕКСАНДРОВИЧ.Год рождения – 1938, 27 февраля. Родина – с. Городище Череповецкого района Вологодской области. Кроме Череповца и Петрозаводска проживал в городах: Сортавала, Витебск, Усть-Каменогорск, Альметьевск.

Читать

Иду на Вы! Время «Ч». Том 2

Александр Хрящевский

Гражданин Советского Союза. Коммунист.Родился 22.12.1956 г.Родители – ветераны Великой Отечественной войны.Окончил ВВМУПП им. Ленинского комсомола в 1981 г.1981—1993 гг. – служил на дизельных подводных лодках 182-й Отдельной Бригады подводных лодок (б. Бечевинская), КВФ.После предательского развала Советского Союза подал рапорт об увольнении из ВС, заявив о несогласии с политикой нового руководства страны, армии и флота.Уволен в запас с должности

Читать

Выход где-то рядом с этой маетой…

Марина Василенко

Мы любим. Если повезет, становимся счастливыми, и со временем у нас появляются прекрасные воспоминания.Если нет, нам остаются грусть и иногда стихи.

Читать

Золотой город

Наталия Осояну

Сын врача Чарли Гиллс представить себе не мог, что отправится в опасное плавание вместе с искателем приключений Джеком Блейком. Пират Фрэнсис Холфорд не предполагал возвращаться за капитаном Джоном Руби, которого он высадил когда-то на необитаемом острове. Однако у них есть нечто общее – все они мечтают отыскать сокровища старого морского разбойника Генри Дэвиса. Основанный им Золотой город манит авантюристов и искателей приключений всех мастей.

Читать

Наледь

Алла Дымовская

Как выглядели бы общеупотребляемые понятия, если бы предстали перед нами во плоти? Что, если бы государство, закон, смерть и время явились в человеческом облике? Смогли бы мы понять друг друга? Может, да, может, нет! Но рано или поздно все кончилось бы катастрофой, которую человек невольно устроил бы посредством своих желаний и мыслей. В любом случае всех нас ждал бы непредсказуемый исход.

Читать

Земля святого Николая

Татьяна Коршунова

В канун 1825 года князь Фёдор Николаевич Превернинский вынужден продать родовое имение: старший сын Владимир проигрался в карты, а земля не даёт дохода из-за неурожаев. Владимир и его сёстры, Евдокия и Ольга, не могут смириться с потерей имения. Ведь это не просто земля – там каждая травинка проникнута памятью о любимом дедушке. Евдокия обещает себе ненавидеть нового владельца, кем бы он ни оказался. Но связь с родной землёй тянет её в имение, и

Читать

Мой любимый менталист

Ольга Шерстобитова

Когда мы впервые встретились, я ничего не знала о нем. Даже его имени. Этот невероятный мужчина всего-то и успел – спасти межзвездный корабль от нападения пиратов и завладеть моим сердцем.А после неожиданно оказался моим начальником. И тут-то и выяснилось, что о его способностях к менталистике на планете Ариате ходят самые страшные сказки. Подчиненные дрожат от одного взгляда, опасаясь даже к нему приближаться. И лишь коварные враги плетут за спи

Читать