Емма Андієвська - Вігілії

Название:	Вігілії
Автор:	Емма Андієвська
Жанры:	Стихи и поэзия \| Современная зарубежная литература \| Зарубежная поэзия
Серии:	Нет данных
ISBN:	Нет данных
Год:	Не установлен

О чем книга "Вігілії"

«Вігілії» Емми Андієвської – поетична збірка, яка тематично розпочинається як цикл збірки «Спокуси святого Антонія»***. Одним з центральних мотивів у віршах цієї книги є мотив руйнації світу. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Бесплатно читать онлайн Вігілії

ВІҐІЛІЇ

ВІҐІЛІЇ XXXVI

(Вечір над морем)

В надтрухлім світлі – селезінки речень

Над антрацитовим, що з моря, пасмом.

Та на воді ще прямокутник пісні,

Терпкий від видовжень, як від наврочень.

Вогні, мов баклажани. Карк незручний

Ховає берег в шмаття затрапезне, —

Із волоцюгами валявся, бозна

В яких ровах незнаного сторіччя.

Скінчилася щоденна пантоміма.

Пляж, що з води – гранітними томами.

Потоншав і пружинить, як фанера,

Сховавши під каміння шкіру й норов.

Все віддаляється. Лиш відсвіт на косі

Гадюкою, що власний хвіст куса.

ВІҐІЛІЇ XXXVIІ

Вхід? Брама смерти? Світловий пілон? —

Не обрій, а суцільний – в гніздах – хрускіт.

Й ледь – річище і тінь від тамариска. —

Світ – перекотиполе і полин.

Ліхтарня. Пристань. Водяна пила

Півмісяця, що – помисли – на ряску

(Тлін – чи неіснування гумореска?),

І тиша в пітьмі, як ацетилен

Як тяжко душу й розум – від оскоми.

Як тісно між проходами вузькими.

Між мурами, де пам’ять, як осуга,

Вже, – не шкодуючи – назавжди – від усього.

Що досі – забуття і летаргію. —

Вбиваючи, смерть – воскрешає й гоїть.

ВІҐІЛІЇ XXXVІІI

Крило метелика – айва, з якої – плед.

Що тягнеться з народжень до народжень.

У срібло вхід: шляхів стрімка мережа,

Де боржники, які – в обхід – від сплат.

Крило метелика, гіркий і пізній плід.

Що, не торкаючи, промінням ріже.

Кути, які – на лябіринт віражу.

Що зберігає Пасіфаї блуд.

У лялечці сипке панікадило.

Що оболонки тліну поскидало

Й обвуглені перегортає сльози.

Де щойно – по вузлах – пройшовся лазер.

Розкрив метелик крила, як рояль. —

Душа ще зріє, й порожньо в раю.

ВІҐІЛІЇ XXХІХ

Ніч не рухнеться й, наче в прірву, їде.

Без коліщат – у виміри обтічні.

Вже безпредметним стало нелетюче,

Зник фюзеляж, висять шасі із вати.

Що барвами – подекуда – як одуд.

Звільнився світ від кліток і уточнень.

Сплатив борги – і всю на вітер – здачу.

Лиш де-не-де ще тліють мараведи.

Змінилася вага і перспектива.

Все погустішало – на дві, на три октави,

І кожен кадр, як у німому фільмі.

Відпало все настирливе й несхвальне,

І решту – кіпоть – вимила гроза. —

Твердь, скинувши старий комбінезон.

Ключами наближається з низин.

ВІҐІЛІЇ XL

Ні світла, ані кроків на майдані.

Ніч – наглухо – у володіння власні.

Лише душа, як верховіття в лісі, —

Все глибше й – далі – від тандит щоденних.

Не місяць – еліпс. Крапле белладонна.

Ще мить, – і шкірка зовнішнього лусне.

Позаду – проминальне і облесне.

Єдиний дзвін, що бамка щогодини.

Все видовжилося й позатихало.

І тільки серед обрисів похилих.

На лінії, що ділить світле й темне.

Громаддя слуху – сторожке й невтомне. —

У снах маячать, хоч ніхто не спить.

Як голос, віддалі. І нескінченна путь.

ВІҐІЛІЇ XLI

Від ночі – півобгризений маслак.

Скрізь – існування ще дрібні реклямки

Та водограю ледь надтрухлі клунки,

Де вже прийдешнього спалахують посли.

Згортається в сувій – шляхетне й зле.

Суцільний розпад там, де щойно клінкер.

Найдовші пащеки (ковта весь світ) – маленьке.

Де ще майбутнє – слизом, як масляк,

І проминальність – у руці – мензурку,

Що наближається, – мандрівна зірка, —

І час від часу – збоку – зблисне кловня.

Що від розлинного лишилася конклаву, —

Луска огрудь, що їх – зелений град. —

Гравців на видно. Видно тільки гру.

Віґілії XLII

На кригу – рух. Дня зупинивсь вітряк,

Й одна за одною, як пара, перепони.

Крізь плівку дійсности – з підводних скель – скорпени.

Скидати форму добігає строк.

Для змагунів – дедалі вужчий трек.

Вогні і ціль, – їх поглина серпанок.

В гранат завинена чекає Прозерпіна,

Заки гравці – передостанній трюк.

Кінців не видно. На всі боки – трусько.

Замість світила ледь кіптюжить тріска.

Нутро, неначе після золотухи.

Світ відшвартовується так поволі й тихо.

Розпавсь на тлін, хоч і стоїть квартал

(Черв’як і в сріблі дірку провертів).

Стерничий – і нікого на борту.

ВІҐІЛІЇ XLІII

(Анабазис)

Ще коло, ще пустеля, й караван

У присмерку – з барханів – ген – міжріччя,

Де гнізда залишилися сорочі

І предки промовляють з домовин.

Найдальші віддалі – ті уздовж власних вен.

Найнезбагненніші – якнайпростіші речі, —

Мости через провалля – без поруччя.

Каміння, луни, потічок-ревун.

Що Арарат? – Драконами – дрібниці.

Піщина, що на всю потужність пнеться,

Аби до світла боком притулитись

І зупинити смерти вентилятор.

Що вже – от-от – останній електрод.

І трудиться, хоча – намарне – труд.

ВІГІЛІЇ XLIV

Лиш рибні голови, де вирував базар.

Ножі змінили, виміри й касети.

Будинки й вулиці проріджено крізь сито.

Всі вчинки пітьмою виходять з амбразур.

На площі тиші довшає пузир.

Де ще дідок дошукується суті.

Найменший обрис – рясно, – як пульсатор.

І не бруківка, а бруски озер.

Де з виводком – уздовж – блакитна квочка.

Заходять інші вірування й звички.

Й нічна сторожа, що – олію – в лямпу.

По спиляному походжа Олімпу,

Де тільки тіні на воді від паль

Та човен, що – на той бік – за обол.

ВІҐІЛІЇ XLV

Долини духа спочивають в генах.

Ще образ сплющений не вигорнувся в смугу.

Речей поверхня тане, як засмага, —

Так диня тиші стигне в сновиганні.

Ще не набрали почуття розгону,

Світ видимий ще розмовля на миґах.

Є гірші від поразок перемоги,

І світла найчорніші перегини.

Над дійсністю – димок від кантилени.

Одягнений, неначе в панцер, в луни.

Весь на межі, на всю тональність кондор

Відлічує у присмерку секунди

(Годинник, що без гир і коліщат).

Буття? Чи кинений на полі бою щит?

ВІҐІЛІЇ XLVI

Обличчя. Лінія. І за водою – слід.

Найнепохитніше – таке ламке й минуще.

На дні краплини – існування днище.

Що, як поліп, в поцейбік наросло.

Із неладу – рука, що – зерна й лад —

Крізь заграви – на перехрестях – мощі.

І прапорець на пагорбі, що – нащось.

Усе велике, що таке – мале.

Плач. Голоси, хоч поруч – ні оселі.

Лиш смерть, що світ, немов кізяк, мусолить.

Сам тільки звук – щербатий і гугнявий —

Вже без надсади, без прокльонів, гніву. —

Все – в лійку, – поодинці і гуртом. —

Й ріка, що рінь у душу нагорта.

ВІҐІЛІЇ XLVII

На дні віків чекає Пенелопа, —

Піщина пам’яті, що – водяні бескиди.

І женихи, що чинять збитки й шкоду,

Й Аїда брама, котра замість шлюбу.

На астролябію поклавши лапи.

Два грифи – шлях, який веде в нікуди.

Пішина пам’яті і обрій-естакада.

Що – світ, із мила й сажі зліпок.

В предмети згущується роздрібне мигтіння.

Де щойно тільки гілочки фотонні,

І від єства – ні обрисів, ні статі.

В таких глибинах навсебіч летіти. —

Ще Сцілли і Харібди омина Свідомість.

Й ніч у мисці, як миньок.

ВІҐІЛІЇ XLVIII

Не обрій, а вуста, – то там, то тут —

З-під намулу. І тиша, наче дьоготь.

Все причаїлось. Тільки місяць диха

На вухо. Та – ковтками – блекота.

У проминального все дужче апетит —

На вічне, хоч і гине від ядухи.

Дві зірки, що – як рушники – з-під даху, —

За розподільник ліній і частот.

В повітрі гаснуть острови з опунцій.

Прийдешнє ще чекає на зупинці, —

Їсть яблуко, – при боці – оцелот,

Що від – проміжних втілень уцілів.

Й по купках спалахів, мов з’яв очіс,

Следующая страница

С этой книгой читают

Роман про людське призначення

Емма Андієвська

«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка

Читать

Казка про яян

Емма Андієвська

«Казка про яян» Емми Андієвської – твір, у якому фантастичний сюжет поєднується з глибокою повчальною ідеєю – думати не тільки про себе, а й про своїх ближніх***. Твір є обов’язковою частиною шкільної програми. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-ва

Читать

Шухлядні краєвиди

Емма Андієвська

«Шухлядні краєвиди» Емми Андієвської – найновіша збірка, в якій у традиційному для свого ідіостилю жанрі сонету авторка репрезентує свої рефлексії. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста – валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українськ

Читать

Спокуси святого Антонія

Емма Андієвська

«Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської – поетична збірка, у якій авторка в метафоричній формі створює образи відомого біблійного сюжету***. Емма Андієвська здійснює переклад образів живопису на літературу, зокрема, у рядках цієї збірки можна побачити триптих художника Ієроніма Босха «Спокуси святого Антонія», однойменні гравюри М. Шонгауера та однойменну картина С. Далі. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман пр

Читать

Сборник стихов «Баловень судьбы», любовная лирика и стихи о природе

Сергей Поздняков

В этой книге собраны стихи замечательного поэта-лирика, поэта-прозаика, он пишет и о любви, и о природе, о стихах, много стихов религиозной лирикой, гражданской лирикой, о поэтах-шестидесятниках, таких, как А. А. Вознесенский, Р. И. Рождественский, Б. А. Ахмадулина, Е. А. Евтушенко, В. С. Высоцкий, наш классик С. А. Есенин, В. В. Маяковский, а также философская лирика. С. Н. Поздняков начал писать стихи ещё в XX веке, в конце, а продолжает писать

Читать

Башня из слоновой кости

Владимир Пудовкин

Этот цикл возвращает в поэзию знаменитый образ. Искусство, как смысл существования. Искусство, как высшее предназначение творца. Поэзия – сама башня. Поэт – ее заключенный. Искусство ради искусства. Молодой поэт оценивает творчество его предшественников, современников, собственное творчество. Однако центральный и важнейший для автора образ – слово. Великое, вечное. Рассуждениям о нем, о его судьбе и назначении и посвящен этот цикл.

Читать

Чувства мыслей. Книга первая

Георгий Левченко

Сборник стихотворений, объединённых одной тематикой, которую можно отнести к философской лирике.

Читать

Пара слов. Стихотворения

Максим Мерлев

В сборник вошло более 150 произведений, созданных в период с 2010 по 2018 годы. Любовь и расставание, полет и падение, жизнь и смерть, развитие и увядание – нашли свое отражение в творчестве поэта. Вы готовы?

Читать

Судебная экспертиза психического здоровья в гражданском процессе: учебное пособие

Наталия Александровна Дзеружинская Олег Геннадьевич Сыропятов

Украинско-российское учебное пособие по судебной экспертизе психического здоровья является третьей частью международного проекта и предназначено для последипломной подготовки врачей, психологов и юристов. Рекомендовано для углубленного изучения проблемы судебной экспертизы психического здоровья студентами медицинских и юридических вузов

Читать

Здоровье в голове, а не в аптеке

Александр Свияш

О здоровье написаны уже миллионы замечательных книг. В большинстве из них рассказывается о том, как вы можете стать здоровым. Зачем же нужна еще одна?Ответ напрашивается сам собой. Раз предыдущие книги с чудо-рецептами не помогли, значит дело со здоровьем обстоит не очень хорошо. Поэтому для начала мы попробуем понять, зачем вообще-то люди болеют. А затем, если такая потребность еще останется, наметим ваш личный путь от нездоровья к здоровью.Так

Читать

Финдиректор. Реконструкция

Владимир Марахтанов

Доводилось вам слышать выражение: «Разложить всё по полочкам»? Именно так Владимир Марахтанов рассказывает о профессии финансового директора. Эта специальность долго оставалась в России «связующим мостиком» между экономистами и бухгалтерами. Важность работы финдиректора не всегда понимают даже руководители крупного бизнеса.«Финдиректор. Реконструкция» – уникальное издание на эту редкую тему. Книга построена на жизненном опыте автора. В отличие от

Читать

Кода

Генрих Варденга

В книгу физика и поэта Генриха Варденги вошли стихи и переводы, написанные в разные годы.Часть из них публикуется впервые.

Читать