Зигмунд Фрейд - Психологія спільнот і аналіз людського "Я"

Психологія спільнот і аналіз людського "Я"
Название: Психологія спільнот і аналіз людського "Я"
Автор:
Жанры: Саморазвитие / личностный рост | Психоанализ | Психотерапия
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: 2021
О чем книга "Психологія спільнот і аналіз людського "Я""

«Психологія спільнот» і аналіз людського «Я» – одна з найвідоміших праць Зігмунда Фройда – вважається також одним з найпарадоксальніших його творів. Адже тут «батько психоаналізу» виступає не як психоаналітик, а швидше як класичний психолог, який досліджує не лише особистісні, а й соціальні аспекти розвитку внутрішнього світу людини й прихованих, глибинних мотивів формування його світовідчуття.

Переклад Ярослава Мишанича.

Бесплатно читать онлайн Психологія спільнот і аналіз людського "Я"


І. Вступ

Протилежність між індивідуальною психологією й соціальною психологією (або психологією спільнот), що видається на перший погляд вельми помітною, внаслідок ретельного дослідження виявляється не такою різкою. Хоча індивідуальна психологія вибудувана на спостереженні за окремою людиною й вивчає ті шляхи, йдучи якими індивід прагне домогтися задоволення своїх потягів, однак у цьому їй доводиться лише зрідка, за певних виняткових умов, не брати до уваги стосунків цього індивіда з іншими індивідами. В душевному житті однієї людини інша завжди оцінюється як ідеал, як об’єкт, як спільник чи як супротивник, і тому індивідуальна психологія від самого початку є водночас і соціальною психологією у цьому поширеному, але вельми правильному розумінні.

Стосунки індивіда зі своїми батьками, з братами й сестрами, з об’єктом свого кохання, зі своїм лікарем, а отже, всі ті взаємостосунки, що були дотепер переважно предметом психоаналітичного дослідження, можуть вважатися соціальними феноменами й бути протиставленими деяким іншим процесам, які ми назвемо нарциссичними, за котрих задоволення потягів уникає втручання інших людей або відмовляється від контакту з ними. Отже, протилежність між соціальними й нарциссичними – Блейлер сказав би, можливо, аутистичними – духовними актами належить до сфери індивідуальної психології й не може бути ознакою, що відокремлює її від соціальної психології або психології спільнот.

У згаданих вище взаємостосунках з батьками, з братами й сестрами, з коханою людиною, з другом і з лікарем людина завжди зазнає впливу лише з боку однієї особи або дуже обмеженого кола осіб, кожна з-поміж яких має величезне значення для неї. Стало звичним, кажучи про соціальну психологію чи про психологію спільнот, не звертати увагу на ці взаємостосунки й виокремлювати як предмет дослідження одночасний вплив, якого зазнає людина з боку великої кількості людей, з котрими вона пов’язана чимось одним, тоді як в багатьох інших стосунках вона може бути для них чужою. Отже, психологія спільнот досліджує окрему людину як члена племені, народу, касти, суспільного стану, інституції чи як складову одиницю людського натовпу, що зорганізувався в спільноту у певний час і для певної мети. Після того як цей природний зв’язок уривався, можна було давати оцінку явищам, що відбувалися за цих особливих умов, як вираження особливого, такого що не піддається подальшому розкладу потягу, соціального потягу – herd instinct, group mind[1], – котрий не проявляє себе в інших ситуаціях. Супроти цього ми маємо заперечення, що нам складно надати моменту численності такого великого значення, через котре він сам собою міг би пробуджувати в душевному житті людини новий, дотепер не активний потяг. Звернемо увагу на дві інші можливості: що соціальний потяг може не бути початковим, може підлягати подальшому розкладу і що корені його розвитку можна знайти в тіснішому колі, наприклад, у сім’ї.

Психологія спільнот хоча й знаходиться в зародковому стані, охоплює неозоре коло індивідуальних проблем і ставить перед дослідником неозору кількість завдань, котрі в наш час навіть не відокремлені ще цілком одне від одного. Одна лише класифікація різноманітних форм спільнот і опис психічних феноменів, що виявляються включення у спільноти, потребують пильного спостереження й старанного викладу; з цього питання вже існує багата література. Той, хто порівняє розміри цієї невеликої праці з обсягом психології спільнот, той, звісно, одразу зрозуміє, що мова тут лише про невелику кількість питань з усього матеріалу. І справді, тут будуть розглянуті деякі питання, до котрих дослідження глибин психоаналізу виявляє особливу цікавість.

ІІ. Опис духу спільнот у Лебона

Замість визначення духу спільнот мені видається доцільнішим почати з виявлення його проявів і вихопити з них деякі особливо вражаючі й характерні факти, з котрих можна почати дослідження. Ми досягнемо і тієї й тієї мети, якщо звернемося до деяких сторінок з книжки Лебона «Психологія спільнот»[2], що цілком заслуговує на широку популярність.

З’ясуємо для себе знову суть справи: якби психологія, предметом дослідження котрої є схильності, потяги, мотиви й наміри індивіда аж до його вчинків і стосунків із своїми ближніми, цілковито виконала своє завдання й з’ясувала б всі ці взаємостосунки, то вона опинилася б раптом перед новим завданням, котре вона не змогла б виконати: їй довелося б пояснити той вражаючий факт, що індивід, який став для неї зрозумілим, за певної умови відчуває, мислить і чинить інакше, ніж на це можна було б очікувати, й цією умовою є залучення до людського натовпу, що набув якостей психологічної спільноти. Що таке «спільнота», завдяки чому вона набуває здатності справляти такий потужний вплив на духовне життя індивіда і в чому полягає духовна зміна, до котрої вона підштовхує індивіда?

Відповідь на ці три питання є завданням теоретичної психології. Вочевидь, краще за все починати з третього питання. Спостереження за зміненою реакцією індивіда дає матеріал для психології спільнот; кожній спробі пояснення має передувати опис того, що має бути пояснене.

Я цитую слова Лебона. Він пише: «Найдивовижніший той факт, котрий спостерігали в одухотвореному натовпі (psychologische Masse), був такий: якими б не були індивіди, з яких він складається, яким би не був їхній спосіб життя, справи, їхній характер чи розум, самого їхнього перетворення на натовп достатньо для того, щоб у них виник різновид колективної свідомості, що примушує їх відчувати, думати й чинити зовсім інакше, ніж думав, чинив і відчував би кожен з них окремо. Є такі ідеї й почуття, котрі виникають і перетворюються на вчинки лише в індивідів, з яких складається натовп. Одухотворений натовп є тимчасовим організмом, утвореним з елементів різного роду, котрі на одну мить об’єдналися разом, так само, як об’єднуються клітини, з котрих складається живе тіло, що вони утворюють шляхом такого об’єднання нову істоту, яка має властивості, відмінні від тих, котрі має кожна клітина окремо».

Ми дозволимо собі перервати виклад Лебона нашими коментарями й висловлюємо тут наступну заувагу: якщо індивіди в спільноті поєднані в одне ціле, то має існувати щось таке, що поєднує їх одного з одним, і цією об’єднувальною ланкою може бути саме те, що властиве для спільноти. Проте, Лебон не дає відповіді на це питання; він досліджує зміни, що відбуваються з індивідом в спільноті, й описує його словами, котрі цілком узгоджуються з головними передумовами нашої психології глибин:

«Неважко помітити, якою мірою окремий індивід відрізняється від індивіда в натовпі, та набагато важче зрозуміти причини цієї різниці.


С этой книгой читают
Зигмунд Фрейд – знаменитый ученый, основатель психоанализа. Его новаторские идеи оказали огромное влияние на психологию и всю западную цивилизацию XX века. Среди крупнейших достижений: обоснование понятия «бессознательное», разработка теории эдипова комплекса, создание метода свободных ассоциаций и методики толкования сновидений.«Психопатология обыденной жизни» – второе крупное исследование Зигмунда Фрейда. Эта работа по сей день не утратила свое
Зигмунд Фрейд читал лекции по психоанализу в лектории при психиатрической клинике Венского университета каждую субботу по вечерам. Теоретические выкладки, которые на рубеже XIX–XX веков заинтересовали весьма скромное по численности собрание слушателей, сегодня формируют многие мировоззрения, без разработанных первым психоаналитиком терминов теперь уже сложно описать нетелесную человеческую действительность.«Ошибочные действия», «Сновидения» и «Об
Фридрих Ницше – немецкий философ, поставивший под сомнение базисные принципы действующих форм морали, религии, культуры и общественно-политических отношений. Главное понятие в философской теории Ницше – образ сверхчеловека, который по своему могуществу должен превзойти современного человека настолько, насколько последний превзошел обезьяну. Сверхчеловек – это творец, могущественная воля которого направляет вектор исторического развития.Зигмунд Фр
Психоаналитическое эссе «Я и Оно» посвящено одной из самых таинственных областей человеческой психики – взаимодействию сознательного и бессознательного. Фрейд раскрывает изощренные механизмы, с помощью которых «Оно», олицетворяющее глубинный уровень бессознательных влечений, управляет нашим сознательным «Я», создавая при этом иллюзию, будто «Я» самостоятельно принимает решения. В сборник также вошли работа «По ту сторону принципа удовольствия», в
Данное произведение в первую очередь написано для тех, кто находится в самом начале пути по снижению лишнего веса. Книга основана на личном опыте автора, написана максимально простым языком для лёгкого и комфортного чтения. Разделение повествования на основные концепции позволяет сделать акцент на определённую последовательность, с которой, по мнению автора, стоит подходить к снижению веса. Вся работа выполнена в стиле интерактивного курса, что п
Саммари бестселлеров и ярких новинок – впервые в одном сборнике!CrossReads приглашает на свидание с самым популярным контентом. Эти книги обсуждают, цитируют, по ним уже снимают кино, а вы все еще не в курсе, о чем речь? Мы выбрали 100 лучших образцов современного нон-фикшена, чтобы вы ознакомились с ними быстро и с комфортом.Каждый обзор похож на краткий конспект. Вы узнаете, какие методы, мотивации или упражнения предлагает автор для решения пр
Аннотация: Первая книга Олега Даменских, с многообещающим названием «Игра» с самого начала сулит интригу и не обманывает читателя – фабула произведения довольно причудлива. И не случайно. «Игра» – результат многолетней исследовательской работы автора. Структура и происхождение мира, хитросплетения отношений людей, даже пресловутая формула любви – всё попадает в фокус писателя, который терпеливо изучает Вселенную и, шаг за шагом, постигает истину.
Значение воздуха, света , воды для всего живого мы не оспариваем. Но как лично каждый относится к окружающему миру?
В данном рассказе раскрываются темы любви в подростковой среде, их понимания мира и самих себя, трудностей в этот переходный возраст, а также взаимоотношений между детьми и родителями.
Прекрасное, меланхоличное, трагичное. Оно преследовало меня всюду: там, где ты была и даже там, где обещала оказаться. Адажио в соль миноре превратилось в гимн моей студенческой глупости, восхваляющей пронзительные, но смешные и лишённые ценности признания. Это мелодия моей первой любви – любви к тебе: бесконечно тягучей и неосуществимой.
Это очень профессиональная проза. С наблюдательностью, с точным воспроизведением речи, с мастерским выстраиванием диалогов, с благородным лаконизмом языка, с сильными сквозными образами, с «боковой подачей» темы (когда самое главное происходит не на первом плане, а где-то сзади – как в фильмах Алексея Германа). Профессионализм стал довольно редким явлением в современной литературе – так что от души радуешься самому факту наличия профессионализма.
Александр Карасёв родился в 1971 году в Краснодаре. Окончил истфак и юрфак КубГУ. В звании лейтенанта командовал взводом внутренних войск на чеченской войне. Известность писателю принесла книга «Чеченские рассказы», ставшая открытием года Бунинской премии (2008).Эта книга о том, как вживается, втягивается в войну нормальный человек, как война становится его жизнью, становится очень быстро и незаметно для него самого. Книга содержит нецензурную бр