Ольга Бойко - #щоденник #карантин #Мілан

#щоденник #карантин #Мілан
Название: #щоденник #карантин #Мілан
Автор:
Жанр: Современная русская литература
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "#щоденник #карантин #Мілан"

#щоденник #карантин #МіланАндреа спитав, чи є у нас можливість переселитися в інший Всесвіт. Відповіла, що завтра привезуть ножиці, тому для початку ми підстрижемо йому чубчика.«Радісно, коли від тих чи інших перспектив „тамує подих“: чи то вихід на першу за два місяці прогулянку, чи то вид з вікна, чи то твої маленькі й великі ікігаї»

Бесплатно читать онлайн #щоденник #карантин #Мілан


© Ольга Бойко, 2020


ISBN 978-5-4498-9670-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Кінець другого тижня карантину, Мілан


У нас є Бенджамін, якого три рази на день потрібно виводити на прогулянку (він не звик справляти потреби вдома, адже він пес). Тому мої карантинні будні є відносно різноманітними.


По килимках біля вхідних дверей навчилася визначати, хто з сусідів виходив з дому, а хто ні.


Похід до супермаркету раз на тиждень викликає емоції подібні до тих, що відчула колись давно, коли батьки вперше дозволили самій сходити по хліб.


Тридцятирічний сусід за стіною в цей період, схоже, переживає серйозний етап переосмислення: раніше з його квартири долинали тільки регіт, любовне гуркотіння і сплески шампанського з пивом. Зараз же чути національний гімн, зрідка вигуки «сиди вдома!», а здебільшого панує тиша.


Коли йду до магазину, син кричить з кімнати: «May all go well with you, ma, buona missione!»


Енергійні прогулянки з собакою на відстані двохсот метрів від дому насправді непогана альтернатива спортзалам з тренерами. Шкода, що Бенджамін не спортсмен. Він швидко стомлюється і віддає перевагу дивану, а не здоровому способу життя. До речі, домашні тренування в режимі карантину теж ок.


Нарешті зварила борщ. Вперше за майже одинадцять років життя в Італії. Смачно.


Полюбила обіди на свіжому повітрі: надворі плюс двадцять, вікна (вимиті вже втретє за два тижні) відчинені, хтось щедро поливає сонечком безтолкові голови, немов із лійки. З будинків навпроти, із сусідніх квартир доноситься стукіт столових приборів, дзвін келихів; у чистому міському повітрі чути запахи різноманітної їжі. Як у ресторані на Блакитному узбережжі, їй-богу, все чинно, елегантно, навіть забуваєш, що ні.


Узяла собі за звичку сидіти на балконі. Навколо відбувається багато цікавого. Виявляється, у горщику з різдвяною зіркою живе коник-стрибунець. Назвався Каналетто. Приємно познайомитися!


На початку карантину я думала, що з’явиться безліч часу – і на те, і на інше вистачить, – але ні. Без дисципліни він тече крізь пальці. Тому все за розкладом. І у вихідні, й у будні.


Діти з нашого та сусіднього будинків, закинувши монітори та екрани, згадали давні забави, на кшталт тих, коли потрібно натиснути сусідський дверний дзвоник і втекти. Сучасний варіант виглядає так: з вікна покликати якогось випадкового перехожого або дорослого, що стоїть на балконі, і швиденько заховатися.


Помітила, що за останні декілька днів чую набагато менше сирен швидкої допомоги. Пов’язую це з початком весни і сприятливого періоду.


Андреа на запитання, чого йому найбільше не вистачає на карантині, відповів, що не вистачає спілкування з друзями, не онлайн і не в телефоні, а так, щоб побачити Габрі, наприклад, поплескати його по плечу: «Hey, bro», подивитися в очі й обговорити усе найважливіше.



14 день карантину, Мілан


За жодних обставин не лізти у телефон, щоб почитати новини, – звичка, яка з’явилася за тижні карантину. Пішла гуляти з собакою.


Собаці начхати на коронавірус, у нього весна й амурний період. Поки Бенджамін обнюхував тротуар на предмет слідів привабливих дам, зробила серію апокаліптичних фото: іржава поштова скринька зі скошеними дверцятами, шмат стіни, на якому облупилася фарба у формі серця, щербатий асфальт. Тривога шукає виходу.


Син спитав: «Мамо, а ти вже була в часи чуми?» Одразу згадала, що у квітні мені виповниться сорок два.


Зустріла сусіда з дому навпроти. Він теж вивів улюбленця на прогулянку. Мальтійська болонка Юрій і Бенджамін зазвичай цілуються при зустрічі, але сьогодні примудрилися витримати дистанцію в один метр. Перекинулися парою слів із синьйором Джакомо, мовляв, як справи. Побідкалися. Обмінялися сподіваннями.


– Мені здається… – Сусід витримав довгу поважну паузу. – Мені здається… над нами щось розпилюють… – і кивнув головою, вказуючи на небо.


Зробили додаток, завдяки якому можна побачити, скільки хвилин доведеться стояти в черзі, перш ніж потрапити до супермаркету, який знаходиться поруч з твоєю геолокацією. Станом на ранок неділі двадцять другого березня – 95 хвилин, 87 хвилин, 60 хвилин, 105 хвилин.


Небо затягнуте хмарами, і я не побачила, щоб на нас хтось щось розпилював. Ну, а якщо й так, то нехай це буде все те ж, що й учора, – сонечко з лійки.


Андреа сам попросив, щоб я підстригла йому чубчика. Раніше про це й мови не було: мати до волосся не допускакалася за жодних обставин – тільки barbiere чи parrucchiere. Розчулилась.


Тепер завдання – знайти і замовити перукарські ножиці на Amazon. Що проблематично. Останнім часом доставляють лише товари першої необхідності.

До речі про естетику. Тижні два тому замовила на цьому ж Amazon апарат для манікюру та педикюру. Чекаю. У супермаркеті купила фарбу для волосся і смужки для депіляції. Доглянута зовнішність у будь-якому випадку дає відчуття бадьорості (особливо якщо її ніхто не побачить).


Випила каву на балконі, привіталася з Каналетто. Поділилася планами: може, наліплю сьогодні пельменів та вареників. Запросила на обід або вечерю. То вже як йому буде зручно. Згадала дитинство й уявних друзів.


Добралася до новин. Учора ввечері уряд посилив карантинні заходи в Італії, статистика – краще б не дивилася. Глянула на небо. Чи нічого там не розпилюють? А раптом сусід має рацію? Так і є, сонце.


15 день карантину, Мілан


Визирнувши з вікна вранці, вирішила, що сьогодні будемо сидіти вдома. Тобто жодних кави-чаю-лимонаду на балконі. Вітер дме, у небі розкидані холодні перлини – не до прогулянок. Тільки плановий променад з улюбленцем.


Над розсипаним на тротуарі рисом зібралися голуби. Пташок двадцять. Після нашої з Бенджаміном появи зграя обурено перелетіла на паркан. Я голосно промовила: «Соррі, хлопці, вже йдемо».


У повсякденному житті я так собі організована людина, однак за теперішнього режиму довелося згадати піонерське дитинство. Дотримання розпорядку дня допомагає не розпадатися на шматки і не йти самоплином. Особливо дітям.


Раз на день розписую цілі на день, раз на тиждень – на тиждень.


Сьогодні увімкнула в шкільні заняття незапланований урок історії. Все ж мене занепокоїло оте синове припущення щодо мого можливого існування в часи чуми.


Після уроку історії вписала до щоденника обов’язкове заняття фейсфітнесом по десять хвилин на день. А раптом я й справді виглядаю як та, яка «жила в ті часи». Діти ж нечасто брешуть.


Знайома надіслала фотографію і повідомлення: «Ось, вчу Джека на той випадок, якщо…» На фото її пес сидить на одноразовій пелюшці, у якості фону зображення – приставлене до стіни автомобільне колесо. В очах у пса можна прочитати виділене капслоком WTF.


Сподіваюся, у нас до такого не дійде. Бенджамін сто відсотків не буде вестися на фейкові тротуари, бордюри і колеса.


С этой книгой читают
Мои записки из карантинного Милана. О чем? О любви к жизни.«Решила не взвешиваться до конца карантина. Лишний стресс ни к чему, а еда сейчас равно положительные эмоции. Особенно вкусная еда (налепила-таки вчера вареников и пельменей). Поэтому увиденное утром в зеркале не расстроило: еще неделю назад защитная маска свободно лежала на лице, сегодня же легла плотно, обнаружив две пухлые, налитые щеки».
Любовь – основа нашей жизни. Она проявляется любовью матери к ребенку. Любовью между полами. Любовью к творчеству, искусству познанию, природе, Родине…Но наряду с этим в жизни часто случаются превратности любви. Часто это происходит от того, что люди не понимают тесно связанные между собою понятия. Автор пытается на основе своего богатого жизненного опыта помочь читателю разобраться в этих непростых жизненно важных вопросах.
В этой книге есть продолжения известных сказок, где со знакомыми героями происходят уже новые неожиданные приключения.Есть в ней и другие сказки – с неизвестными читателю героями, поступающими нестандартно и непредсказуемо. А еще есть фантастические сказки, рассказанные космическими скитальцами.
В данном сборнике представлены сказки о зимних приключениях Ёжика, Медвежонка, Барсука и Деда Мороза. Друзья топят печку, отправляются на зимнюю рыбалку, переходят речку по льду, находят самолет, читают книжку и играют в слова, а Ёжик и Дед Мороз будят Медвежонка, который уснул.
Небольшой рассказ о небольшом человеке, живущем в небольшом городке, с небольшими запросами. Это история о простой женщине, каких в нашей стране много, и это типичная история, каких в нашей стране много. Такая аннотация и должна быть у этого рассказа. Если вы хотите прочувствовать всю суть существования в вышеописанных условиях, то вам понравится данный рассказ. Книга содержит нецензурную брань.
Предлагаю Вам окунуться в мир забавных историй, что произошли с Николаем и Алисой, детьми миллионера, которые должны были заслужить богатство их отца.
Стихи замечательного поэта Владимира Ващалкина задушевны, светлы и мелодичны. В них тёплые, проникновенные, порой пронзительные слова о земном и небесном…
Аркадий Петрович Гайдар (настоящая фамилия Голиков) (1904–1941) – русский писатель, военный журналист, классик советской детской литературы. «Сказка о Военной тайне, о Мальчише-Кибальчише и его твёрдом слове» (1933) – это история о смелом мальчике, отец и старший брат которого ушли на войну с буржуинами. Отважный Мальчиш не побоялся дать отпор врагам, поднять других ребят на борьбу со злом. Сильный духом герой сказки стал примером для миллионов с
В 2030 году Россия столкнулась с проблемой гиперсомнией. У всей страны образовалась глобальная проблема со сном. Люди не могут выспаться, бодрствуют в полусонном состоянии, и спать стали намного больше. Проблемы со сном коснулись как людей так и животных. И для решения этой проблемы КГБ проводит тайную операцию, собрав талантливых ребят, и оснастив их современным высокотехнологичным оружием. По мнению правительства, они смогут справиться с любой