Михайло Блехман - Час збирати метафори

Час збирати метафори
Название: Час збирати метафори
Автор:
Жанр: Современная зарубежная литература
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "Час збирати метафори"

«Час збирати метафори» – перша україномовна книга канадського прозаїка Михайла Блехмана. Це – збірка понад 30 оповідань, написаних в різні часи та в різних місцях світу, а також ілюстрації – художні світлини Олексія Кузнєцова.

Проза Блехмана – про кохання та про час. Вона метафорична – звідси й назва, що перефразує біблійний вислів «Час збирати каміння». Ця проза орієнтована на читачів, які шукають у літературі не стільки спосіб розважитися, скільки поживу для роздумів. Вона – про життя, і, як і в житті, в ній багато суму й не менше сміху. В цій прозі – спогади, в ній – спроба покаятися в тому, чого не встиг зробити тоді, в минулому, – а точніше – в тому, що не минає. Адже хіба може час минути? Хіба минуле – не назавжди з нами? І хіба наші фантазії не менш реальні, ніж реальність?

Мова для Блехмана – величезна цінність, безцінний дар, отриманий людиною від Творця. Він обожнює грати в слова, грати словами, обігравати значення слів. Обожнює метафори, алітерації, гру з ритмом – все, що робить прозу не менш поетичною, ніж поезія. Блехман не «називає речі своїми іменами», адже художній твір – це не наукова стаття, не газетний нарис, а – в ідеалі – витвір мистецтва.

Бесплатно читать онлайн Час збирати метафори


Оповідання

Україні

Мольберт

Знаки запитання ліхтарних стовпів перестали сутулитися й випросталися на знак оклику порожньої ранкової дороги, що веде на північ, до мого озера. Майже безшумно пролетів над озером літак: дивись, куди вже встиг долетіти з тих давніх пір. Мені здавалося, що це саме я запустив його, коли він був усього лише літачком… Лінивий дощ повз, не в змозі світ за очі піти як годиться, і поступово заснув десь у горах, сховавшись за соснами, схожими на свічки, що їх нарешті задули після довгої ночі.

Нова картина, здається, поступово вимальовувалася, – але, як завжди, я не був у ній впевнений і втомився від цієї гнітючої невпевненості. Взявши етюдник, я спустився до мого озера, що нагадує краплю дощу, яка розтеклася по долоні. Перелітний гусак реготнув наді мною і перевів насторожений погляд власника на байдужу до всього тлінного перелітню подругу. Гусак був гарний, віддалено схожий на лебедя, однак виглядав занадто гордовито і цим радикально від лебедя відрізнявся. Не слід вважати своє походження, подумав я, – в тому числі власну гусиність, великим достоїнством, щоб його, врешті-решт, не почали вважати недоліком.

Сівши перед етюдником на улюблену лавку, я зітхнув глибше і почав малювати. Острівець, вода, що застужено хлюпає біля берега, радикулітна верба, що викликає тепле співчуття, качури з блискучими, немов вимиті пляшки, головами, невиспані качки, ялинки, що прибігли сюди з мільйонів новорічних листівок. І хмари, як шматочки цукру в охолодженому чаї, не розчиняються в холодному ранковому озері.

Чим довше я писав мою картину, тим більше побоювався, що вона вийде не такою, як я замислив, що їй бракуватиме одного-єдиного штриха – або мазка – останнього, вирішального, штриха-крапки. Щоб глядачі побачили моє озеро так, як хотів я, і не сказали б те, що завжди кажуть: мовляв, так не буває і на моїй картині все – неправда.

– Ваш хлопчик полюбляє метафори, – сказав хтось за спиною, оцінюючи написане.

– Дівчинка, – машинально відповів я і обернувся.

Дивно, що раніше я їх не помічав. Двоє художників, один дещо старший, сиділи за мольбертами. Їхні картини перешіптувалися, як шепоче, шелестить, шарудить жовтневе листя. Картини були несхожі, як дві краплі води, і це робило їх схожими – немов ті ж дві дощові краплі. Я легко зрозумів їхню мову, хоча, на перший погляд, вона не була моєю. Правда, іноді знання мови недостатньо, щоб зрозуміти: адже якщо знаєш мову, очікуєш почути знайомі слова і фрази, – а це, на жаль – чи на щастя? – не завжди відбувається. Я відклав пензель, але молодший сказав:

– Якщо ви прийшли на це озеро, пензля відкладати не можна.

Він знову подивився на мою картину і схвально промовив, звертаючись до колеги:

– Виходить несхоже…

Я не встиг образитись, як старший додав – неквапливо й переконливо:

– Згоден, потрібно віддати автору належне. На щастя, він не намагається відрізнятися або походити.

Молодший привітно кивнув мені, ставлячи крапку, хоча я сподівався, що – краще – кому:

– Намагатися бути несхожим або схожим – це фактично одне й те ж, друже. Продовжуйте уникати обох спокус.

Я зрадів новому знайомству, взяв відкладений на мить пензель і сказав перше, що спало на думку, щоб підтримати розмову:

– А я вас тут раніше чомусь не бачив…

Старший теж посміхнувся і кивнув:

– Потрібні були взаємні зусилля.

Ми розсміялися. Сонце тим часом вийшло в люди і глевким круглим шматочком тіста повисло над острівцем. Ранкове світло було кольору не зовсім дозрілого апельсину. Господар острівця, бобер, вибрався на сушу й поправив вуса.

– Ви правильно визначили вік героїні, – похвалив я моїх нових друзів. – Втім, шкода: я хотів розгадати цю загадку для глядача пізніше. Бажано – в самому кінці картини – коли знайду завершальний штрих.

– Ви вже майже знайшли його, – відповів молодший. – Озеро на вашій картині бачить дівчинка чи хлопчик: воно виглядає як крапля, що розтеклася на долоні.

– Якби дивився я, воно б розтеклося сльозою по щоці, – несумно, але й не дуже весело зауважив старший.

Молодший задумливо затягнувся сигаретою, не помічаючи попелу, що падає з неї пожухлим кленовим листям на почервонілі схили гір.

– Найменше, – подумав я вголос, радячись з ними, – на деталі звертають увагу ті, хто так само неуважний до цілого. В результаті деталі не складаються в ціле, а ціле перетворюється в незначну деталь, яким би важливим не був задум.

– Задум самий по собі не може слугувати виправданням результату, – з відстороненою іронією зауважив старший з художників. – Головне – дізнатися і розповісти правду, якою б фантастичною вона не виглядала, і уникнути фантастики, якою б правдивою не здавалася вона.

– Іноді, – поскаржився я, – фантастика виглядає такою простою, що зрозуміти її більш ніж непросто…

І додав, подумавши:

– Хоча складність у тому, що глядачі найчастіше бажають отримати замість правди – фантастично незрозумілу їм фантастику, котра виглядає спокусливо правдивою.

Мій літачок все летів над озером, ми дивилися на нього і думали кожен про своє, але, по суті, про одне й те ж: про те, що зараз хтось, напевно, дивиться на нас з ілюмінатора і мріє спуститися сюди і пожити хоча б тиждень на бобровому острові, – але літак не зупиняється і пролітає геть.

– Чому ж, – спитав я, звертаючись до молодшого з художників і вдивляючись у його полотно, – у вас на картині наш острів не в озері, а в морі?

Він знову затягнувся і сказав сумно:

– Коли летиш на південь, всі озера зливаються в океан…

За своєю звичкою обов'язково заперечити, особливо тим, з ким згоден, я хотів заперечити, що на морському острові пристойний – а наш був явно пристойний – бобер не прожив би й тижня, – але згадав про важливіше і поділився з ними:

– Я в дитинстві більше за все любив їздити на південь…

– От бачите, – підтвердив старший, – ми всі з півдня: і цей гусак, і ми з вами, і літак, що летить додому, і світло кольору дозрілого помаранча.

Бобер закінчив ранковий туалет, примружився, кинув на нас оцінючий погляд і, не знайшовши нічого вартого уваги, плюхнувся в воду по невідкладних справах. Ошелешена качка злетіла куди очі дивляться, обурено крякаючи на бобра і – розчаровано – на пляшкового селезня, що не спромігся захистити її.

– Втім, – продовжив я, дивлячись на картину старшого з художників, – можливо, їхню нелюбов до правди можна пояснити об'єктивними причинами? Ось, наприклад, – але тільки наприклад, – ця ваша картина. Їй теж, здається, бракує останнього штриха: тут повідомляють якусь таємницю, але ви не знаєте, яку саме, і хочете, щоб цю загадку розгадали глядачі. Я спробую знайти її – для вас, щоб ви зробили останній штрих. От тільки якби ви сказали, що розгадку таки знайти можна і що вона – єдина, шукати було б легше.


С этой книгой читают
Виктор Гребенюк, член Союза христианских писателей Украины, – автор, в частности, двух сборников малой прозы: «Тетрамерон», «„Эффект Вертера“ и другие новеллы». На украинском оба опубликованы в Мультимедийном издательстве Стрельбицкого. Из этих книг писатель перевел сорок произведений, составляющих, по его мнению, больший интерес для русскоязычных читателей, особенно вне Украины. Это короткие динамичные рассказы, яркие, жизненные и поучительные,
Книга о любви, творчестве и жизни в тени гения. Завораживающее повествование о драматической судьбе Лючии Джойс, дочери писателя Джеймса Джойса, автора знаменитого «Улисса», танцовщицы, блестяще дебютировавшей на одной из лучших сцен Парижа, талантливой художницы, красавицы, прекрасно говорившей на четырех языках. Что же подорвало так ярко начавшуюся жизнь Лючии? Отчего закатилась ее сверкающая звезда? Автор рассказывает потрясающую и малоизвестн
В этот сборник вошли произведения блестящих представителей современной иранской прозы. Реза Амир-Хани, Сейед Мехди Шоджаи, Надер Эбрахими и Сара Эрфани хорошо известны у себя на родине, а теперь их творчество доступно и российскому читателю. Авторы рисуют нам яркую картину повседневной жизни современного Ирана, показывают нравы иранского общества, но главная тема большинства произведений – конечно же, любовь.Для широкого круга читателей.
Биографический роман «Остенде. 1936 год: лето дружбы и печали» появился в 2014 году. Остенде – блистательный морской курорт, на котором в 1936 году собрались писатели, журналисты, издатели, поэты – все те, кому нет места в национал-социалистической Германии. Солнце, море, напитки. Это могло бы стать просто отдыхом с друзьями. Если бы не политическая ситуация, которая ухудшается с каждым днем, если бы их всех не преследовали, если бы их книги не б
«Он был жулик. Это слово определяло его профессию, а с годами даже стало чем-то вроде официального „звания“. Его имя было Прошка. Но так как на Выселках, где он жил, существовали и другие Прошки, то иногда выходили недоразумения; поэтому обыватели считали нужным, для большей точности, прибавлять к собственному имени эпитет „жулик“…»
Цветоводство как отрасль растениеводства базируется на принципах современной биологии. Биологической основой цветоводства является познание особенностей роста, развития цветочных культур, их потребностей в факторах среды с целью разработки наиболее рациональных приемов агротехники. Конечная задача – это изучение закономерностей формирования максимальной урожайности цветочной продукции при высоких качественных показателях и наименьших затратах. Со
Полная биография Уинстона Черчилля, принадлежащая перу выдающегося российского историка А.И. Уткина, представляет собой яркое описание политической и частной жизни известного мирового лидера. Автору удается дать портрет не только своего героя, но и времени, в котором он жил, и в котором судьба России нередко была связана с политикой Черчилля.Несмотря на обилие фактического материала, книга очень легко читается: недаром она была признана в США луч
Победить в смертельной игре – задача не из легких. Но на кон поставлена жизнь императора и благополучие империи, так что у Гектора нет выбора. Зато он есть у шаманки Тайры, которой предстоит выяснить, что ей дороже – собственная жизнь или жизнь другого человека, а также верность своим идеалам, честь и совесть.Бывает, что слепые видят лучше зрячих…