Иллюстратор Світлана Журавель
Дизайнер обложки Світлана Журавель
Переводчик Світлана Журавель
Благодарности:
Світлана Журавель
© Світлана Журавель, 2021
© Світлана Журавель, иллюстрации, 2021
© Світлана Журавель, дизайн обложки, 2021
© Світлана Журавель, перевод, 2021
ISBN 978-5-0053-5837-0
Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero
Ця книга присвячена моїй доньці, а також усім, хто прагне мислити по іншому. Ідея написання цієї книги викликана бажанням допомогти сімейним парам не тільки розібратися з проблемою незалежності чоловіка/дружини в подружніх стосунках, а й надихнути їх на здорові партнерські взаємини.
Вона зіткана з багатьох батьківських настанов і повчань доньці. Пізніше виникла думка об'єднати всі ці роздуми в одну книгу, щоб вона стала корисною не тільки моїм дітям, а й усім нащадкам нашого людства.
На перший погляд, вона ніби стосується лише жінок, але це тільки на перший погляд, томущо життя жінки й чоловіка тісно сплетені сімейними стосунками й розірвати підхід окремо до кожного, – просто неможливо. Тим більше, що на підставі сімейних взаємовідносин, – я насамперед висвітлюю суть людської особистості: її вплив на шлюб та вплив шлюбу на неї. Ось чому ця книга буде корисною не тільки жінкам, а й чоловікам.
І все ж таки, моє звернення буде направлене більше до жінок. Чому? Та тому, що на досвіді свого життя та зі спостережень за способом життя інших сімейних пар, виникає враження, що за часів «темного середньовіччя», – мало що змінилося. До сьогодні мало хто (як жінки, так і чоловіки) розуміє справжнє значення вільних і незалежних стосунків між подружжям. Але ж це цілком можливо!
Якщо подивитися в загальному значенні «незалежність», то кожен може назвати хоча б кілька визначень даного поняття. Наприклад: свобода від впливу, відсутність контролю, самостійність, відсутність підпорядкованості, свобода від чужої волі, відсутність влади над будь-ким, духовна свобода.
А ось ще різні визначення незалежності:
– Незалежність – це вміння чинити і вести себе, узгоджуючись більше з власними потребами, сприйняттями або оцінками, а ніж з вимогами оточення або думками інших людей;
– Незалежність – це свобода думок і вчинків;
– Незалежність – це критичний склад розуму і особлива проникливість;
– Незалежність – це здоровий цинізм і безумовна віра в себе;
– Незалежність – це здатність відстоювати свою точку зору в будь-якій ситуації;
– Незалежність – це бачення світу через призму власного виховання.
– Незалежність особистості виражається в так званій ассертівності поведінки. Ассертівность (від англ. Assert – наполягати на своєму) – здатність людини не залежати від зовнішніх впливів і оцінок, а самостійно регулювати власну поведінку і відповідати за неї.
Це поняття близьке принципам гештальт-терапії:
«Я існую не для того, щоб відповідати твоїм очікуванням; ти існуєш не для того, щоб відповідати моїм очікуванням…».
Ось ми розглянули з вами різні визначення незалежної особистості. Тепер давайте ж розберемося: як, ставши подружжям, ми можемо правильно будувати свої кордони в шлюбі один з одним і при цьому – бути незалежними.
Насправді незалежність в шлюбі – це не обмеження, введені для вашого чоловіка чи жінки. Ця книга не про те, як змінити свого чоловіка чи дружину, як втиснути його (її) в свої рамки, як змусити його (її) зробити щось. Я наводжу приклади, як краще провести кордони в ваших стосунках, щоб створити такі обставини в сім'ї, які б сприяли вашому спільному особистому зростанню.
Адже ніхто не може заперечувати того, що жінка також як і будь-який інший чоловік має право виховувати в собі повноцінну особистість. Адже, в стародавні часи жінка повноправною нарівні з чоловіками особистістю – не вважалася. І тільки в XIX в., лише в невеликій кількості жінок сформувалося справжнє розуміння концепції незалежної особистості, та яким чином вона може застосовуватись в шлюбних стосунках.
Глава 1. Трохи історії: «Як загартовувалася жіноча свобода і незалежність».
Чому ж так вийшло, що тільки зараз деякі жінки починають усвідомлювати, що означає бути незалежною? Адже не так давно ще наші діди і прадіди забороняли нашим бабусям і прабабусям не тільки бути незалежними, а й навіть думати про це. І лише з недавніх часів – пані «наважилися» відстоювати свою незалежність. Початком таких змін в суспільстві поклав феміністичний рух в Росії.
Фемінізм тоді формувався як громадський рух в середині XIX століття. Первинною метою жіночого руху було забезпечити жінкам доступ до оплачуваної праці та освіти. Пізніше головним завданням стало – добитися виборчого права для жінок. Воно було досягнуте влітку 1917 року, коли під тиском жіночого руху «Тимчасовий уряд» надав російським жінкам всю повноту виборчих прав.
Після Жовтневої революції більшовики спочатку співпрацювали з жіночим рухом. І завдяки такому союзу, феміністки нарешті просунули ті реформи, які не могли здійснити десятиліттями. Але при цьому радянська влада все ж не схвалювала існування незалежного жіночого руху, вважаючи його буржуазним.
Вона використовувала цей рух для реалізації власного проекту емансипації, спрямованого на політичну і економічну мобілізацію жінок в інтересах держави. Багато проблем жінок при цьому не вирішувалися, і саме ці проблеми виявилися на порядку вже нового феміністичного руху, що виник в кінці 1970-х років в дисидентських колах.
Тоді вийшов альманах «Жінка і Росія». Його редакторами були Тетяна Горічева, Наталія Малаховская і Тетяна Мамонова. Пізніше, в 1980—1982 роках, команда почала видавати журнал «Марія» і заснувала жіночий клуб.
Феміністські дисидентські журнали були присвячені проблемам, про які замовчували в радянському суспільстві. Вони робили особливий акцент на становище жінок: висвітлювали психологічні проблеми взаємин чоловіків і жінок, проблеми сімей, нерівну участь батька і матері у вихованні дітей, неповні сім'ї, аборти, пологи, згвалтування, становище жінок у в'язниці і бездомних жінок.
Багато дисиденток-феміністок були прихильниками християнських цінностей. Тому деякі автори називають цей рух «християнським фемінізмом».
Реакція на жіночий рух тоді була досить суперечливою: від співчуття і солідарності до засудження і нерозуміння; багато хто взагалі вважав його «непотрібним». За свідченням Тетяни Горічевой, жодна з учасниць колективу альманаху «Жінка і Росія», за винятком Тетяни Мамонової, не сміли називати себе «феміністками».
Члени жіночого дисидентського руху тісно співпрацювали з західними феміністками, як перебуваючи в СРСР, так і згодом будучи в еміграції. При цьому знайти спільну мову їм часто було складно через значні розбіжності християнської спрямованості радянських феміністок і принципової антирелігійної позиції західних.
