Емма Андієвська - Спокуси святого Антонія

Спокуси святого Антонія
Название: Спокуси святого Антонія
Автор:
Жанры: Стихи и поэзия | Современная зарубежная литература | Зарубежная поэзия
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "Спокуси святого Антонія"

«Спокуси святого Антонія» Емми Андієвської – поетична збірка, у якій авторка в метафоричній формі створює образи відомого біблійного сюжету***. Емма Андієвська здійснює переклад образів живопису на літературу, зокрема, у рядках цієї збірки можна побачити триптих художника Ієроніма Босха «Спокуси святого Антонія», однойменні гравюри М. Шонгауера та однойменну картина С. Далі. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Бесплатно читать онлайн Спокуси святого Антонія


СПОКУСИ СВЯТОГО АНТОНІЯ

I

Я весь в Тобі, так ставши однооким,
Що й дихати мені, крім Тебе, нічим.
Все, що не Ти, – лиш тлін і порожнеча.
Між плівок з’яв я довго й марно никав,
Шукаючи Твоїх дорожніх знаків,
І от тепер я зупинився, – й наче
На мене одягли прозорі ночви:
І я – вже Ти, який мене спонукав,
Щоб все буття розкрилося, як жолудь,
Тієї миті, як із мене жили
Тягнули біси, ще й – ножем кухонним!
Та попри зло, о Боже мій коханий,
Цей світ, де Ти створив струмки і кедри,
Ні, – не на друзки, як стару макітру!

ІІ

Не світло – нескінченні мури з пемзи,
Що в них застрягли духи пітьми спрутом
І б’ють мене кочергами, – навпроти
Із пащі – просто в серце – довгий пазур,
А я – ріка, де Бога й чорта – позов, —
І човен. Ти велів мене попрати,
І ось мене колошкають зі спритом
Мармизи пекла зрана і допізна.
Я залишив мерзенне, хиже й підле,
Аби мене скубли отут, як падло,
Стоніжки з пиками звірюк й єхидни.
Не знаю вже, це я чи світло худне,
Втомився я, а Ти, як в рані – сіль —
Невже ніколи я – Твоїх осель?

ІІІ

Падіння це чи просто – в світло спуск,
Що так у без’язикість завело,
Аби в мені Ти, Боже, як валун,
Й живцем – печінку – не орел – Твій перст?
Бісище губку з оцетом – на спис —
Й мені вуста, де на хресті з волань
Я так дослухуюсь Твоїх велінь,
Що я – не я, а світла чорний спазм,
А Ти в мені – ще дужче перегини,
Щоб я – не з пітьмою – з Тобою перегони
Повз бісів нескінченні колонади. —
Мене від зла, що колом в колі, нудить,
Яке чигає, аби Ти в мені замовк, —
Тебе не чути – найстрашніша з мук.

IV

Ти, Боже, ключ й водночас і ворота,
А я, як безнастанний в Тебе – стук.
Я все забув, відбіг всіх «ні» і «так», —
Цей світ для мене, як стара верета.
Тобою жити, – як в Тобі – вмирати.
Я весь Тобою, наче кров’ю, стік.
Я так – без шкіри, мозку, без кісток,
Мене ж бо можна і в сльозі зварити.
А Ти, – чи це для Тебе тільки жарти,
І Ти віддав мене гієнам жерти,
Аби бісища – на всі кутні, – й хитро
Мене, як мишу, що – у вовче хутро? —
Єдиний Ти – буття, де я лиш гість. —
Все знаю, та не доберу чогось.

V

Біс головешки підклада під душу.
Зі шпарки кожної – семиголові гади, —
На сідало посіли й світло гудять.
Чорт власну кишку висмикнув піддашшям
Й очепами – мене гуртом – під дишель,
Аби я на коліна від огиди,
Щоб морок, скориставшися з нагоди, —
Назавжди в серці – небуття підошви.
Чортище збоку, осідлавши лавку, —
Подобою – на ратицях – полівка,
Під ребра – сіркою – і межи очі сцика, —
На мій хребет – всі жужмом, – як на цоколь,
І я везу бісівський почт, мов шкапа. —
Але Ти, Боже, мій – крізь пітьму – шкіпер.

VI

Ти – все в мені – і помисли, і дії,
Я ж – на гаку – вниз головою – здобич.
Тебе я, Боже, серед пекла здибав
Й відтоді все ніяк не відгадаю,
Ні – що я, ні – навіщо, ані – де я.
Весь світ, все звичне – раптом стало дуба.
І хоча я Тобі себе й віддав був,
Нутро мені – ще й досі біси доять,
Немов я їхнє немовля зарізав,
Й вони – на мене – з пищавок – заразу, —
На колесо – і між собою ділять, —
І пекло й далі клепле мою долю, —
Та я – по вінця – від Твоїх чудес, —
Бо Ти – змагун, я ж – Твій метальний диск.

VII

На вухо – три чорти – содомську казку,
Аби душею – гадяче відлуння:
«На хрест – і лагіднішого від лані!» —
Чортиська – щука-рись й гієна-кізка
Мене шматують, я тут гірше кузьки, —
За ноги й руки – й тягнуть геть від ліній,
Що – куля світла – по стерні від льону, —
І кожен мною, як об землю – козир,
Що їх – бісища, – двометрові блохи. —
Я вже оглух від пазурів і бляхи,
Мій зір кривавить від оцих зображень,
Які мені – щомиті – пекла брижі.
Аби, – як стій, – крізь панцери навколо —
Стернею – в кулі світла – Ґраля келих.

VIII

Мені в живіт – бісища – з гиком – п’яти,
Аж заграва – від сірки і від диму.
Не знаю, чи є край цьому Содому,
А біси – все нові на мене пута,
Щоб змусити гноївку пекла пити
І струпами не тільки тіло, – думи.
Пилу мені крізь мозок – тлустий демон
І пригорщами в ніс – криваву потерть.
Мурахо-чорт, – боки – з ножів комори, —
В легеню – ікла – й тягне в закамарок,
Де стіни – навсебіч – із рученят,
Які мені – останній реченець, —
І я – між них, як між хортів – толай. —
А Ти в мені, о Боже, мов телій.

IX

Бісище, що – скабою – мені тім'я,
Одягнений в червоноіклу рясу,
У серце – цвяхи; морда – куркорисі, —
Від обрію по обрій – пики й темінь,
Що корбою – сумління, жили й тяму.
Серцевий сонця м’яз, що – віссю в росах,
В мені видовжується в нескінченні русла,
І я не жменька попелу і втоми
(Хоча мене ще вдосвіта зорав
Бісище, що – на вусиках зорі, —
І – ланцюги – крізь віддих і крізь скроні,
Бож тарганисько-чорт, – на лапах скриня, —
Мені – всі ребра, тягнучи за пруг), —
А – віз усесвіту, в який мене запряг
Ти сам…

X

Цей світ – ріка, де я – вода й дараба,
А Ти в мені, як буря, що не вщухла.
Все видиме – лиш приступці і чохли.
Ти мури нахилив мені до ребер,
Де ґнотиком – душа, сумний доробок,
Що тільки но – у лещатах і – чахла,
Аж поки Ти їй – замашного щигля,
Аби вона, як рибна кістка, – руба,
І вже їй – ні погрози, ні волання.
Скубуть її, як стиглий кущ малини
Ще сумніви, отруйні мозку трутні,
Та я до Тебе, – що страшніші втрати, —
Ще мить, і Ти в мені – вже кожен кут.
Хоч Ти мене – до дір, – як личаки!

XI

Вода мені у скронях – крап – і – крап, —
Видовжує у потойбіччя дебет.
Вітряк-бісище (світло стало дуба,
Повітря – із залізних, довгих круп), —
Він меле серце під хитинний скрип, —
Навколо мене – то бігцем, – то – диба.
А я – немов у виразках худоба,
Яку – валками серполезих скребл.
Гілля – з ребра, і я над світом висну,
Повз мене і крізь мене зими й весни
І зернята річок, і зародків кулони,
І біси, що, одягши кущ калини,
Із хоботів – ікру – на роздоріжжі. —
Чи біс і Ти, який – у лапах – рожу?

XII

Трикутний біс – із черевом вельможі, —
Калаталом мені між очі брязка.
Тримаючись за довгу шию бризки,
Отрутою чортисько промінь маже,
Аби мені – й останній цей проміжок,
Щоб ані світла, ні струмка, ні бростки,
А тільки плоть – німа, глуха і брезкла,
Що Ти їй, Боже, – послугу ведмежу,
Аби душа – ні даху, – ні родини. —
Я – попіл, що лишився від ридання,
Пожбурений на смітник пітьми – рептух,
Що із-під тліну усвідомив раптом:
Я так поволі, як з-під кия, вчусь,
Що ця моя ганьба – моя єдина честь.

XIII

Увесь цей морок, Боже, – ні, – не докір,
А просто – в серці, – як підземний зсув.
Бож Ти – фарватер, де мене несе,
І Ти в мені – на всі лади, як – дека.
Я весь румовище, де тільки пси й гадюки,
Могила, на якій і хрест осів.
І той струмок в мені, де небеса,
Бісища – сміттям, – ще й регочуть дико.
Цей світ – а з ним і я – лахміття купи,
Де сатани, – із присвистом, – екіпа.
Мій мозок, як в дірках порожня шанька,
Я так… Мене – до тла – і порошинка,
А я усе ще – маслаки питать,
Хоч Ти мене, як ховраха, – пітон.

XIV

Я заблукав. Цей світ – чавунний килим
На груди, і я гину від ядухи.
На мене біс-повія задом диха

С этой книгой читают
«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка
«Герострати» Емми Андієвської – філософський роман, в якому читач зустріне чимало рефлексій про Бога, людину та світ***. В основі назви твору – історія про мешканця Ефесу Герострата, який спалив храм Артеміди у рідному місті, аби прославитися. Авторка викриває «геростратизм» як вічну жагу людини до здобуття слави будь-яким способом. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапі
«Джалапіта» Емми Андієвської – філософське оповідання, головним героєм якого є однойменна міфічна істота***. Образ Джалапіти є полісемантичним, він втілює у собі гармонію світобудови і доброту. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні
«Роман про добру людину» Емми Андієвської – це філософсько-психологічний твір, дія якого відбувається в українському таборі для переміщених осіб в Міттенвальді***. Лейтмотивом твору є прославлення добра, яке є основою існування світу. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над мор
Каждая жизнь пропитана цветочным ароматом, запахом чьей-то любви. В каждом стихе есть чья-то жизнь, прожитая или только начинающаяся, каждый стих несет в себе истинную правду обо всем сбывшемся и несбывшемся…
Книга Елены Королевской – замечательный пример настоящего, глубокого патриотизма, не нарочитого, провозглашаемого на митингах и демонстрациях, а подлинного, идущего из глубины души – того, что и называется простыми словами «любовь к своей Родине». Но самое ценное – каждая строчка любого из этих стихотворений учит патриотизму юные души, маленьких граждан великой России, которые еще только постигают науку любви к Родине. В том числе и с помощью пре
Кассовый чек несет в себе информацию статистического свойства, но при этом цифры и буквы на нем упорядочены, что придает ему сходство с поэтическим произведением. Автор дополняет реальный изобразительный ряд асемическими письменами и абстрактными символами. Слова, буквы, цифры и росчерки наслаиваются друг на друга, образуя единую многосмысловую структуру. Автор выступает в роли своего рода «переводчика» с языка экономической конкретики на язык эк
Любовь снимает все Заклятья прежние, И злого колдовства закончен пир. Цветочек аленький – Подарок маленький, Но как меняет он весь этот мир.
Святые священномученики Киприан и Иустина жили в III веке в Антиохии. Святая Иустина верою и упо ванием на силу Божию победила сильнейшего демона, действо вавшего через чародея Киприана, и тем самым обратила Киприана к вере Христовой. Святым священномученикам Киприану и Иустине молятся о прогнании лукавых духов от человека и животного, против вреда со стороны экстрасенсов, колдунов, волшебников и просто злых людей.Подготовлено по: Жития святых на
Украинско-российское учебное пособие по судебной экспертизе психического здоровья является третьей частью международного проекта и предназначено для последипломной подготовки врачей, психологов и юристов. Рекомендовано для углубленного изучения проблемы судебной экспертизы психического здоровья студентами медицинских и юридических вузов
На рынке очень много различных произведений. Есть книги остросюжетные, есть грустные. Встречаются философские и нравоучительные издания над которыми можно долго размышлять сидя у камина. Однако книг, которые дарят нам хорошее настроение не так много. В данном произведение автор хочет посмеяться над собой и окружающей действительностью. Именно поэтому он и выбрал жанр афоризмов. Его искромётный юмор никого не оставит равнодушным. Автор постарался
Психологические этюды о современности и оттенках прошлого.Сны, которые напоминают собой реальность, и реальность, которая кажется сном.Про женщин и мужчин, которые не знают кто они на самом деле.Лёгкие фрейдистские закуски под пикантным соусом по рецепту Карла Юнга.Символический побег от свободы, чтобы стать свободным.Игры разума, в которые играют люди, не подозревая, что всё происходит с точностью наоборот.Парадоксы привычного.Оксюморон обыденно