Юрій Пересічанський - Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман
Название: Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман
Автор:
Жанр: Современная русская литература
Серии: Нет данных
ISBN: Нет данных
Год: Не установлен
О чем книга "Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман"

Славко Пузик, радянський школяр, стає відмінником у навчанні і комсомольським активістом, щоб зробити чиновницьку кар'єру в держапараті Країни Рад, аби стати начальником, дістатися до всенародного майна і напихати цим майном свої власні кишені. Але СРСР раптом розпадається: де ж тепер це всенародне майно і як до нього дістатися, аби набити ним свої власні загашники, як це робили начальники в СРСР – Славко Пузик зі своїм новим другом Стьопиком поринає в розв'язання цієї нагальної проблеми.

Бесплатно читать онлайн Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман


© Юрій Пересічанський, 2018


ISBN 978-5-4490-7523-9

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

*

Славко Пузик, радянський школяр, стає відмінником у навчанні і комсомольським активістом, щоб після закінчення школи зробити чиновницьку кар'єру в держапараті Країни Рад, аби стати радянським начальником, дістатися до всенародного майна і черпати це майно повними пригоршнями в свої власні кишені. Але СРСР раптом розпадається: де ж тепер це всенародне майно і як до нього дістатися, аби набити цим майном свої власні загашники, як це робили великі начальники в СРСР – Славко Пузик зі своїм новим другом Стьопиком самовіддано поринає в розв'язання цієї нагальної проблеми.


*


– Так-то воно так, та от тільки трі-і-ішечки не так…

(Шельменко-денщик)

– А от і не трішечки. Все зовсім, зовсім не так. От

буває, дивишся – наче людина як людина, а

придивишся – глип! – а воно депутат! Отакі от, куме,

дивертисменти й пертурбації. Ні-і-і, все зовсім, зовсім

не так.

(Дядько Сидір, кум Петра)


*


– Щодо кривої пики прохання звертатися до

постачальника кривих пик – а я тут зовсім, зовсім ні до чого.

(Люстерко Невинне)

Частина перша

1

Не раз чув від інших саркастичні зауваження, та й сам, зізнатися, частенько зверхньо відпускав насмішкуваті поблажливі коментарі щодо настирливої звички деяких письменників розпочинати свої твори з докладної біографії головного героя, його батьків, дідів, родичів, знайомих… Відкриваєш отак книжку, частина перша «Дитинство» – і почалося: от, мовляв, народився Петро Петрович Цибулька тоді-то й там-то, потім пішов до школи, одружився, мав батька, матір, діда й бабу, і пішло й поїхало, і так далі, і так далі… Але ж, як можна оминути біографію головного героя і його предків, якщо їхнє родове прізвище Пузики, можливо й не таке вже занадто епатажне, все ж справляє певне комічне враження, викликаючи якийсь гумористичний настрій, котрий підштовхує до зацікавленості витоками саме такого прізвища; а якщо покопирсатися в іменах предків нашого головного героя, то можна віднайти, наприклад, таке іменнячко, як Насерпуд (?!). Так, так, саме Насерпуд. Хтось може не повірити, сказати, що я вигадую, що такого імені взагалі бути не може. Запевняю вас, може. І взагалі, дійсність може перевершити найнеймовірніші фантазії найбільшого вигадника. І хай вас схожість цього імені з іменем якогось старозавітного Навуходоносора не вводить в оману даремною надією, що я просто помилився, якось переплутавши імена. Ні, це був саме Насерпуд. А ось вам і ще один доказ неймовірної вигадливості дивовижної дійсності – Насерпудового батька взагалі звали Запердоном. Так, так – Запердон. І в цьому випадку схожість із, наприклад, старорежимним ім’ям Сарпедон – теж просто співзвуччя. Отже, Насерпуд Запердонович! Насерпуд Запердонович Пузик – як вам?

А вже Запердонового батька, тобто Насерпудового діда звали… Ой, ні. Ні, ні, ні. Не можу. Якби, наприклад, ім’я Запердонового батька було вимовлене в якійсь теле- або ж радіопередачі, то воно б звучало так: «Пі-і-і-і-і…», і зовсім не тому, що цього Пузика нарекли на честь знаменитого математичного числа «3,14…», а тому, що ім’я цього достославного предка сучасних Пузиків, з огляду на сучасні ж лексично-етичні норми, звучить як звичайнісінька нецензурна лайка і згідно з правилами телерадіомовлення має бути просто, так би мовити, «запікане». А оскільки, якби це ім’я зафіксувати чорним по білому в друкованому вигляді, то «запікати» це вже ніяк не вдалося б, і автору цього фіксування, тобто мені, цілком можливо, довелося б відповідати за злісне хуліганство. Але можете мені повірити на слово, що ім’я цього Пузика було не менш «благозвучним», аніж ім’я його онука Насерпуда Запердоновича.

А от вже самого головного героя нашої оповіді звали, гріх Бога гнівити, цілком пристойно, навіть дещо славно – В’ячеслав. Хоча В’ячеславом він і був лише у «Свідоцтві про народження», а так взагалі то Славко, але й Славко – теж непогано. Славкового батька ж звали, хоч теж не зовсім звично для сучасного вуха, але досить пристойно Гервасієм. А от ім’я батька самого Гервасія, тобто Славкового діда, я вже наводити не буду з етичних міркувань, аби зайвий раз не шокувати читача, адже Насерпуда Запердоновича, я думаю, цілком достатньо, аби якнайнаочніше показати фатальну неприхильність долі до славного роду Пузиків. З якого ж дива зла доля так позбиткувалась над цим родом, вишукавши на квітучому полі людських імен такі рідкісні, просто таки унікальні будяки, аби увінчати ними Пузиків? Звичайно, вдача й талан людини не залежить від його імені, як, наприклад, злагода в сім’ї не залежить від помешкання, в якому вона живе, але, якщо на фасаді помешкання написано: «Запердон»…

Отже, Пузики та їхні імена. Щодо прізвища Пузик, то тут, мабуть, кожному стане зрозумілим і без зайвих обґрунтувань, що причиною саме такого найменування цього достославного роду була наявність у їхнього давнього прапрапращура досить таки огрядненького черевця, яке й було благополучно успадковане чи то вдячними, чи не дуже вдячними нащадками разом із прізвищем.

Щодо дивних же й вельми неблагозвучних імен у представників славного роду Пузиків, то ця досить невтішна прикрість посіла їх теж, як це не дивно, знову ж таки завдяки їх огрядненьким черевцям. Вся справа в тім, що імена в ті далекі, майже легендарні, часи, коли рід Пузиків розростався на безмежних просторах тоді ще царської Росії, новонародженим давали імена священики приходів єдино правильної тоді російської православної церкви, тобто попи, або ж батюшки. А черевця в тих батюшок, як і належало їм за їх статусом, були значно, значно соліднішими навіть за дуже огрядні черевця Пузиків, а іноді ці попівські черева досягали таких неймовірних об’ємів, що виглядом своїм не залишали ні в кого жодного сумніву у віковічній незрушності великодержавних основ самодержавства, народності і православ’я. А тому й називалися ці попівські черева не просто животами, чи там пузами, як у якихось Пузиків, а поважно, навіть сакрально нарікалися утробами, навіть Утробами!

І щоб підтримувати ці утроби у відповідному до їх статусу стані, треба було, звісно, якнайчастіше наповнювати їх достатньою кількістю харчового довольства, постачання якого якраз і було священним обов’язком простих селян, таких, як ті ж самі Пузики. Але ж і в самих Пузиків черева були, хоч і не такого великодержавного калібру, як у попів, але теж черевами нівроку, і потребували ці селянські животи теж немало харчу, а якщо взяти до уваги, що харч цей Пузикам доводилося добувати, на відміну від попів, у поті чола тяжкою селянською працею, то відривали Пузики цей политий потом кусень хліба від свого власного рота, щоб напхати ним бездонні попівські утроби, ясна річ, з дуже, дуже великою неохотою. Та й, що там гріха таїти, були Пузики таки прижимистими й скупуватими, та просто таки жадібними скнарами були Пузики.


С этой книгой читают
Народжуватись у часи змін – річ не вельми вдячна. Але головний герой роману художник Сергій Богданенко народився і ставав людиною якраз у часи змін – Україна перестала бути частиною Радянського Союзу і стала незалежною державою. Земне коханя до жінки й небесна любов до Бога й Батьківщини – чи можна їх поєднати? В яких стосунках існують Бог і створений ним народ. Як досягти щастя в земному житті, щоб це не супречило життю вічному? Ці, та багато ін
Кожен вірш кожним читачем сприймається по-своєму, а для автора найчастіше поезія – це освідчення поета в коханні (майже завжди нерозділеному) до життя, аби якнайдалі самозречено втекти від ревнивиці-смерті, яка переслідує крок за кроком і завжди готова розімкнути обійми. Для самого ж вірша головне, щоб найскладніша, найглибша і найнезвичайніша метафоричність була в той же час природною, прозорою і зрозумілою – поезія не в словах і не в рядках, а 
Мальчик, юноша, молодой человек и зрелый мужчина являются героями историй, вошедших в данный сборник. Каждый из них со своими страстями, страхами и переживаниями предстаёт в отражении времени, которое в рассказах меняется от конца пятидесятых до сегодняшнего дня. «Кто ж их не любит?!» – говорит о женщинах герой рассказа «Ничья». И с ним, разумеется, не поспоришь. Однако на глубокое, обжигающее душу чувство способен не каждый. И тем оно ценнее, ко
«Литературные страницы» – серия не тематических сборников. Акулы пера и первые пробы пера. Поэты и прозаики. Знаете, на что это похоже? Квартирник, где собрались авторы и ведут неспешный разговор обо всём на свете: погода, политика, мечты, любовь. Спокойная уютная обстановка располагает к тому, чтобы завернувшись в плед, обхватив ладонями кружку с душистым чаем, сесть вечером и читать, читать, читать, открывая для себя новые имена и произведения.
В книге автор талантливо и живо рассказывает о своих ранних годах, о том, как жилось в советском Узбекистане 60-70-х годов прошлого века еврейскому мальчику и его родным. «Старый Город»… «Землетрясение»…«Кошерные куры»…«Текинский ковёр и другие сокровища»… «Веселая ночь под урючиной» – уже сами названия глав, пробуждают интерес. И, действительно, каждая из них переносит нас в мир ребенка, полный открытий и событий. Дает почувствовать атмосферу, в
Рассказ в жанре "реалити" повествует о приключениях молодой влюбленной женщины, случившихся с нею под Рождество. Данное произведение современной прозы принадлежит перу автора, более известного широкой публике в качестве популярной петербургской поэтессы, автора стихотворения "Скажите, Вы когда-нибудь любили?", и вполне может оказаться частью лирического романа.
Мы, люди, живем в вопиющем невежестве. Мы забыли, что Вселенная дает нам все блага, какие бы мы ни попросили. Дает с избытком и щедростью любящей матери. Любое наше желание обязательно исполняется. Здоровье, процветание, интересная и насыщенная жизнь терпеливо ждут каждого человека. Важно только знать механизм, как с ними воссоединиться. Исполнение желаний приносит потрясающее чувство веры в себя, свои силы и безгранично расширяет творческий поте
Два мира. Один реальный, другой – тот, который открылся благодаря найденной студентом Кириллом старой тетради в охотничьем замке князя Юсупова в Крыму несколько десятилетий назад. Листок с планом и текст: «Девица татарского происхождения Сулима…». Выходило, что мать Сулимы – суфийка Шариде – указала на какие-то тайные места, вскрыв которые люди Юсупова убедились в древности и силе данной местности. Что же, идея построить усадьбу в Коккозах и в то
Сбежать накануне собственной казни и начать новую жизнь в другом городе? А если твоего любовника похитила твоя бывшая жертва, а тебя зачем-то преследует канцлер курфюрста? Придётся ехать к Балтийскому морю на поиски задолжавшего тебе колдуна, спасать любовника, спасать пиратов и спасаться самой. И вообще… бывших ведьм не бывает.Нетипичный ромфант на фоне Германии XVII века. Продолжение книги «Скажи мяу, ведьма, или Дом проклятых кошек», которое м
"Сладкое перед обедом" – история о настоящей дружеской поддержке и преодолении себя. А ещё о том, как полезно иногда увидеть мир по-другому.